А от тексти Воттса підкреслено художні. Його колега, Елізабет Бір, укладаючи перелік кращих фантастичних романів першої декади XXI століття, назвала «Сліпобачення» кращим НФ-твором цього періоду і додала: «А ще Воттс — поет, до біса талановитий письменник, і це видно у кожному його реченні».
Здається, в цьому й суть: «Сліпобачення» — не просто дарує читачеві інтелектуальну насолоду, воно робить це естетично вивершено. Тому до нього можна повертатися знову й знову, знаходячи в цій клятій книжці про сенс та його відсутність дедалі нові смисли.
Та для початку вам доведеться перегорнути сторінку й уявити себе Сірі Кітоном.
Володимир Арєнєв
Сліпобачення
Лізі
Якщо нам не боляче, то ми мертві.
«Ось що найбільше мене дивує в природі: виняткова потреба уявляти те, що насправді вже існує».
«Ти здохнеш, як собака, нінáщо».
Пролог
Спробуй торкнутися минулого. Спробуй впоратися з минулим. Воно не справжнє. Це лишень сон.
Це почалося не зараз. Не з шифраторів або «Роршаха», не з Великого Бена, «Тезея» чи вампірів. Більшість людей сказала б, що все почалося зі Світляків, але й вони помилилися б. Цими штуками все завершилося.
Для мене все почалося з Роберта Паґліно.
У вісім він був моїм найщирішим і єдиним другом. Ми — побратими-аутсайдери, яких пов’язувало спільне лихо. Моє — набуте. Його — генетичне: безконтрольний генотип, що подарував йому схильність до короткозорості, прищавості та (як виявилося пізніше) наркоманії. Батьки його так і не оптимізували. Рідкісні релікти двадцятого століття, які досі вірили в Бога та ще й вважали, буцімто ніхто не повинен намагатися покращити Його творіння. Тож, хоч нас обох можна було полагодити, сталося це тільки зі мною.
Прийшовши на майданчик, я побачив, що Паґ опинився в центрі уваги півдюжини дітей. Поодинокі щасливці, які стояли попереду, били його по голові, а решта, в очікуванні на свою чергу, задовольнялася лайкою: «виродок», «одуд». Я спостерігав, як друг, ледь не вагаючись, підняв руки, аби захиститися від найважчих ударів. Його думки я розумів краще, ніж свої власні; Паґ боявся, що нападники можуть вирішити, ніби піднятими руками він відбиватиметься, боявся, що вони сприймуть це як акт агресії і почнуть його гамселити ще завзятіше. Навіть тоді, у зовсім дитячому віці, маючи лише половину мозку, я ставав бездоганним спостерігачем.
Але я й гадки не мав, що робити.
Ми з Паґом уже давно не бачилися. Я майже не сумнівався, що він мене уникає. Але коли твій друг вскочив у халепу, ти йому допомагаєш, еге ж? Навіть якщо шанси мізерні (до слова, чи багато восьмирічних хлопчаків підуть проти шести більших, ніж вони, пацанів заради дружка по пісочниці?), ти можеш бодай покликати на допомогу. Помахати охоронцю. Зробити хоча б щось.
Я просто стояв. І не дуже хотів йому допомагати.
Це не мало жодного сенсу. Навіть якби Паґ не був моїм найкращим другом, мені слід було принаймні поспівчувати йому. На відміну від Паґа, до мене майже не чіплялися — через мої напади діти намагалися триматися від мене подалі. Хвороба їх лякала і водночас робила мене безпорадним. Та все одно. Я чудово знав, що таке знущання, образи чи несподівана підніжка, яка раптом уриває твій рух з точки А в точку Б. Я знав, що це за відчуття.
Або колись знав.
Ту частинку мене вирізали разом з хворими ланками. Я досі опрацьовував алгоритми з її відновлення, досі засвоював новий досвід. Стадні тварини завжди шматують найслабших. Кожна дитина інстинктивно знає про це. Можливо, я мав дозволити процесу спокійнісінько тривати далі. А що як не слід було йти проти природи? Але ж он, Паґові батьки не пішли проти природи, і погляньте, що трапилося: їхній син корчиться в багнюці, а зграйка виправлених суперхлопців кóпає його по ребрах.
1
Філіп Ґуревич (1961 р. н.) — американський письменник і журналіст. Його найвідоміші книги: «Балада про Абу-Грейб» (про знущання американських військових над іракськими в'язнями) та «Маємо вам повідомити, що завтра нас та наші родини вб'ють» (про геноцид в Руанді 1994 року).
2
Цитата з твору Ернеста Гемінґвея «Нотатки про майбутню війну: серйозний лист на злобу дня», опублікованого у вересневому номері «Есквайра» 1935 року.
3
Тед Банді (1946–1989) — американський серійний вбивця, ґвалтівник, викрадач людей та некрофіл. Діяв в Америці у 70-ті роки. Жертвами були молоді жінки та дівчатка. Напередодні страти зізнався, що в період з 1974 по 1978 рр. скоїв 30 убивств, однак реальна кількість жертв може бути більшою.