— Якісь проблеми? — поцікавився комендант у неї за спиною.
Крістін підвелась і витерла очі тильною стороною долоні.
— Ні, гере лагеркомендант, — відповіла вона якомога рівнішим голосом.
Він подивився через плече Крістін на чорний дим, що піднімався з червоної труби.
— О, розумію, — сказав він, — ти вперше побачила крематорій.
Крістін здивували нотки жалю в його голосі.
— Я сказав їм, що остання партія Циклону-Б[70] зіпсована, й наказав її закопати. Гадав цим якось уповільнити процес. Але вони не зупинилися ні на день. Саме тому ти бачила ті вантажівки. Менш продуктивно, але угарний газ теж діє.
Він почухав щоку великим пальцем, дивлячись на Крістін, мовби потребував її розуміння.
— Коли я вперше побачив крематорій, захотів із в'язнями піти до газової камери, та потім усвідомив, що я є свідком їхнього знищення і мушу вижити, щоб потім розказати про це світові.
Крістін не знала, що сказати, та й не була певна, що від неї цього чекають. «Напевно, він бреше, — думала вона, — інакше хіба міг би спокійно спостерігати за всім і навіть керувати, як він каже, процесом?» Дівчині закортіло повернутися до бараку, лягти на тверді, нічим не покриті нари й забутися сном. Вона не хотіла знати, що тут коїться, не хотіла навіть думати про це. Вийшовши до саду працювати на грядках, вона не могла змусити себе хоч щось зробити, їй треба було повернутися назад до будинку, заховатися в найдальшій кімнаті, щоб не бачити цього диму, не відчувати смороду паленої плоті. Дівчина пройшла повз коменданта, сподіваючись, що він її не зупинить. У роті відчувався кислотний присмак і стравоходом піднімалася жовч. З'їдене крадькома яйце просилося назад.
Увесь день Крістін мила, замітала, прибирала, готувала комендантові їжу. Вона розуміла, що рано чи пізно доведеться зайнятись і городом, але сьогодні не могла змусити себе до прополки. Натомість працювала в будинку, як заведена, щоб тільки не думати. Кожної вільної хвилини мозок атакував її картинами вишикуваних у довгу чергу людей, які заходили до будівлі. Далі їй ввижалися голі тіла на ношах, що їх виносили в'язні з інших дверей. Трупи лежали дерев'яними колодами, руки та ноги вивернуто під неприродним кутом. Дівчина намагалася не думати про біль і страждання тисяч невинних жертв, які задихалися в газових камерах, але страшні думки обсідали її, залізним ланцюгом обвиваючи серце.
Та це ще було не все на сьогодні. Під тиском відчаю, горя та суму за домом Крістін автоматично потяглася до коси, котру завжди перебирала у скрутних ситуаціях, але пальці намацали голий череп, волосся її теж позбавили. Впродовж дня кілька разів, заскочена суворою правдою життя, вона мусила кинути роботу та присісти, затиснувши голову між колін, чекаючи, доки відчай бодай трохи втишиться і з'являться сили рухатися далі.
Коли надійшла пора повертатися до бараку, було вже поночі й дівчина дякувала Богові, що не бачить страшних споруд крематорію. Уже в бараку хтось ухопив її за зап'ясток та потяг у бічний прохід. Крістін міцно вперлася підборами в долівку, намагаючись вирватися. Темна фігура підійшла ближче.
— Ш-ш-ш… Це я, — тихо промовила Ханна. — Ходімо зі мною.
Крістін дозволила провести себе до нижніх нар і прилягла на них поруч із Ханною, чиє лице тьмяною плямою виднілося в довколишньому мороці.
— Говори пошепки, — попередила Ханна. — Пам'ятаєш ту жінку, котра вранці попереджала тебе про відбір? Вона — староста блоку. За подвійну пайку вона виказує есесівцям усе, що тут бачить і чує. Зелений трикутник на її робі означає кримінальне минуле. Тут усі знають, що професійні злочинці підуть на все, щоб тільки вижити. Будь із нею дуже обережною. Не налаштовуй супроти себе.
— Дякую, — прошепотіла Крістін.
— Але це ще не все, про що я хотіла сказати. Інші жінки також не будуть тобі довіряти.
— Чому? — Здивувалась Крістін, уже не шепочучи. — Що я такого зробила?
— Ти не єврейка і працюєш на коменданта табору. Вони думатимуть, що ти йому про все доповідаєш.
— Але я б ніколи…
— Слухай, люди борються за виживання, це все міняє. Тебе сильно здивує, на що здатен кожний, коли це врятує його шкуру.
— А ти довіряєш мені?
70
Циклон-Б — винайдена німецькими хіміками в 20-х pp. XX ст. речовина, що в усьому світі використовувалася як пестицид у боротьбі зі шкідниками овочевих і зернових культур. У період Другої світової війни в багатьох концентраційних таборах, разом із чадним і угарним газом, використовувався у газових камерах для знищення людей.