Дівчина піднялася з колін, побігла в будинок і на кухні зняла черевики. Потім поклала в один черевик кусень хліба, а в інший — скибочку сиру. Тримаючи взувачку в руках, вона вийшла на ґанок, а потім пройшла через увесь двір і зупинилася біля брами. Очі відшукали вартових, а серце ледь не вискакувало з грудей. На мить світ загойдався, немов Крістін щойно зійшла з каруселі і стала на твердий ґрунт. Вона задихала глибше. Охоронці тепер розводили в діжці багаття, намагаючись власними тілами захистити полум'я, що тільки розгоралося, від сильних поривів вітру. Вона зручніше взяла черевики, будь-якої миті готова кинути їх на землю й узутися. Потім пройшла у хвіртку та, намагаючись не бігти, поспішила до паркану. Краєчком ока вона постійно слідкувала за Ісааком і вартовими, що й досі вовтузилися біля діжки.
Коли Ісаак помітив, що вона наближається до паркану, то заперечливо похитав головою, але Крістін проігнорувала його попередження. Вона показала на свої черевики й жестом попросила його підійти. Він сторожко глянув на вартових, а потім зробив кілька несміливих кроків у бік паркану, тримаючи в руках велику дошку. Тепер їх розділяло всього кілька ярдів, і дівчина бачила його сіро-жовту шкіру, синці та подряпини на щоках і лобі, плями на тюремній робі. Та Ісаак усміхався до неї, в очах світилася радість. Інші в'язні також її помітили, та не переривали роботи, щоб не привертати уваги охоронців. Якщо вони помітять, їм усім доведеться дорого заплатити.
Крістін відчула електричну напругу в усьому тілі. Коротко розмахнувшись, вона перекинула хліб і сир через колючий дріт. Потім відвернулася, притискаючи черевики до грудей. Ідучи назад до будинку, дівчина ненароком обернулась і помітила, що Ісаак кинув дошку на землю, щоб підійти й узяти її дарунки. Він відщипнув трохи сиру, решту сховав у ботинок і повернувся до гурту чоловіків. Охоронці гріли руки біля вогню. Крістін повернулася до збору сухого бадилля на городі. Ще кілька разів вони з Ісааком обмінялися поглядами, та потім їй довелося піти на кухню й зайнятися обідом для коменданта. Решту дня вона постійно поглядала в вікно, марно шукаючи приводу для виходу на двір.
Коли Крістін закінчила роботу та вийшла з комендантового будинку, на тому боці чоловіків уже відпровадили спати, і вона поспішила до свого бараку, щоб швидше поділитися своїми новинами з Ханною. Та її ніде не було. Дівчина залізла на горішні нари, щоб спитати про Ханну в жінки, яка разом із нею працювала в інформаційному відділі.
— Не знаєте, де Ханна?
— Ні,— відповіла вона.
— І ви нічого не бачили? — запитала Крістін.
— Слухай ти, комендантська шлюхо, — прошипіла жінка, — спитай у свого полюбовника.
Кров прилила до щік дівчини.
— Я — не… Я тільки там працюю… я…
Жінка присунулась ближче, й Крістін відчула нудотно-кислий запах гнилих зубів.
— Наш наглядач спіймав її на перегляді чоловічих облікових карток і виволік із відділу.
Крістін забула, як дихати, й не одразу спромоглася на слова:
— А можна якось дізнатися, що з нею?
— Ні,— відповіла жінка, — дай мені спокій.
Заніміла, дівчина спустилася з нар і пошкандибала на своє місце. Замість Ханни поряд була холодна порожнеча.
Наступного дня Крістін подавала коменданту яйця пашот і намагалася знайти відповідні слова. Вона геть розгубилась від радості, що Ісаак живий, і почуття власної провини за те, що сталося з Ханною. Дівчина вже не знала, на що розраховувати. Якщо вона розлютить коменданта, як це було минулого разу, коли вона попросила знайти Ісаака, це може погано скінчитись. Але, з іншого боку, це було кілька місяців тому, з того часу їхні стосунки, здавалося, налагодилися.
Він сидів за столом, поверх окулярів для читання поглядаючи на розгорнуту газету. Ранкове сонце кидало яскраві світляні плями на лляну скатерку, підсвічуючи пару над кавою та дим його сигари, що тонким павутинням висіли в чистому повітрі.
— Учора зникла моя подруга, гере лагеркомендант, — сказала Крістін.
Комендант не відірвав очей від газети.
— Так, — промурмотів він, киваючи головою на прочитаний заголовок.
— Якби можна було дізнатися, що з нею.
Комендант поправив на носі окуляри і суворо подивився на Крістін.
— Якщо вона зникла, то сумніваюся, що ти її колись іще побачиш.
— Вибачте, гере лагеркомендант, та це не зовсім так. Я бачила Ісаака буквально вчора, через стільки місяців розлуки.
— Значить, ти знаєш, що він живий. Я радий.