Потроху м'язи її розслаблялись і кістки прогрівалися, ніби земля під весняним сонцем.
Мама не ставила запитань, і дівчина була вдячна їй за це. З часом вони зможуть поговорити про всі поневіряння Крістін. Побачивши номер на зап'ястку дочки, мамця зупинилась, не в змозі відвести від нього очей. Крістін спробувала забрати руку, та мати не випустила її. Вона дивилася на витатуйований номер очима, повними сліз, а потім провела по ньому пальцем і поцілувала. Точнісінько так у дитинстві вона заціловувала подряпини та ранки усіх своїх дітей.
Сльози рясним потоком покотилися щоками Крістін, коли вона зрозуміла, що Ісаак відчував те саме на цьому самому місці. Він так само їв домашній хліб із варенням після багатьох місяців води й сухарів, сидів у цій самій ванні, насолоджуючись чистотою і теплом. Яким щастям для нього було, нарешті, відчути себе врятованим! І яким спустошеним мусив він почуватися після повторного ув'язнення. Якщо раптом зараз вона прокинеться від цього чудового сну, знов опинившись на голих нарах, напевно, помре.
Мамця намилила її брудне волосся, а потім змила чистою водою. Після того як усю її, від вух аж до кінчиків пальців на ногах, було ретельно вимито, Крістін встала на повен зріст і дозволила мамі витерти себе рушником, як у дитинстві.
Люблячими руками мама через голову натягла на неї довгу фланелеву нічну сорочку, а на порепані ноги — товсті бавовняні шкарпетки та провела до спальні, де вклала до застеленого чистими простирадлами, м'якого ліжка. Крістін занурилася в пухову перину, мов у хмару. Пір'яна подушка лагідно прийняла важку голову господині. Дівчина потребувала сну, як подорожній — води у пустелі. Усе її єство жадало забуття. Мамця присіла на край ліжка, пестячи доччину щоку і злегка погойдуючись. У її очах стояли сльози.
— Мамо, — прошепотіла Крістін, — Ісаак загинув.
Глава 29
Кілька наступних ночей мамця провела у спальні Крістін, прикладаючи їй до скронь мокрий рушник, аби втишити жар, і заспокоюючи, коли дівчина кидалася вві сні та кричала. Коли серед ночі дочка просиналась і починала гарячково мацати материне лице та руки, намагаючись з'ясувати, де вона є, жінка запалювала гасовий ліхтар. Вона б воліла залишити його горіти всю ніч, але електрики не було, і ніхто не знав, коли її ввімкнуть.
Удень із нею сиділа бабуся, вічно зайнята плетінням або латанням уже багато разів полатаного одягу. Після обіду заходили Карл і Генріх пограти в шахи чи нарди, а ввечері Марія читала їй уголос.
Увесь цей час Крістін натягала рукави нічної сорочки, лівицею прикриваючи правий зап'ясток, аби родичі не помітили витатуйованого номера. В настільних іграх із братами вона часто пропускала хід і в розмові з онукою бабусі доводилося по кілька разів повторювати свої запитання. Коли Марія читала, Крістін бачила, як рухаються її губи, та не чула слів: усі її думки поверталися до Дахау.
Із настанням по-справжньому теплої погоди мамця відчиняла на день вікна в кімнаті Крістін, впускаючи свіже повітря, квіткові аромати, пташиний щебет. Вона відпоювала дочку теплим козячим молоком, але їсти Крістін і досі нічого не могла, крім хліба з варенням і чаєм. Курей залишалося зовсім небагато, та мамця зарізала одну з найстарших, аби зварити дочці супу на курячому бульйоні, заправивши його яєчною локшиною, зробленою із залишків борошна.
Попри часті затемнення свідомості, Крістін почувалася краще, життєві сили потроху поверталися до неї. Після того як температура спала, нічні жахіття стали дещо коротшими й не такими страшними. Через декілька днів їй стало легше дихати й напади кашлю трохи порідшали. А за два тижні вона вже змогла виходити з кімнати, щоб поїсти разом із усіма.
Тепер, по закінченні війни, американці окупували містечко. Їхні танки та джипи раз у раз гриміли вузькими брукованими вулицями, змушуючи дзвеніти у вікнах щойно вставлені шибки. Дороги були вільні від в'язнів, повітряні сирени мовчали, небо синіло зовсім по-літньому без ніяких ознак бомбардувальників, але з їжею було так само погано, тому союзники не вилучили з обігу продовольчі картки, введені Гітлером і Герингом. Поля так і залишалися необробленими, адже фермери досі не мали насіння та розсади. Та й фермерів майже не було: більшість загинули на фронті.
Батько Крістін повернувся ще більше виснаженим і брудним, ніж уперше, але живим. Побачивши старшу дочку, він захлипав, і сльози покотилися з очей, залишаючи світлі доріжки на щоках. Він обережно присів біля Крістін — захрускотіли суглоби й, здавалося, він відчуває кожну кісточку, що ладна от-от переломитися. Батько взяв обидві її тоненькі руки в свою широку долоню та запитав про ув'язнення. Якоїсь миті вони одночасно замовкли, дивлячись одне на одного поглядами однодумців, адже без слів могли зрозуміти те, чого іншим ніколи не спізнати. Ці двоє чудово знали, що є речі, про які краще не говорити вголос, які лякатимуть і не відпустять уже до скону. Та потім увійшла мамця — і чари розвіялись. Тоді тато бадьорим голосом розповів про самогубство Гітлера та його передсмертні плани.