— Що сталося? — прошепотіла Крістін. — Чому ти плачеш?
Марія смикнула плечем і голосно шморгнула.
— Розкажи мені,— продовжила Крістін. — Не бійся, я — твоя рідна сестра, пам'ятаєш?
— Нічого розказувати, — тихо відповіла Марія.
Крістін погладила її по плечі, підшукуючи якісь мудрі слова старшої сестри, котрі б відігнали біль, але так і не змогла їх знайти.
— Я розумію це відчуття жаху, що раптом охоплює серед ночі,— сказала вона. — Ці страшні згадки важко витримати вдень, але вночі, невідь чому, вони набувають якоїсь особливої влади над нами. Таке враження, що темрява сприяє силам зла. Чорні думки лізуть у голову, зводячи з розуму. Я заледве можу їх витримати. Щоб не збожеволіти, я кажу собі, що зі сходом сонця стане легше, ранок віджене страшні згадки, прийде новий день і, можливо, принесе з собою щось нове.
Зачувши таке, Марія скоцюрбилася ще більше та затремтіла. Крістін пожалкувала, що не сказала чогось іншого. Та інших слів вона сама не знала. За хвилину молодша сестра розвернулась і лягла на спину. Витерла мокрі щоки. У бляклому місячному світлі, що лилося через віконне скло, лице Марії було набряклим і червоним, як свіжий синець. Але за мить Крістін зрозуміла, що це їй тільки здається.
— Може, для тебе й настане новий початок, — сказала вона, — але не для мене.
— Але чому? — запитала вона. — Ти ж не… — і прикусила язик, аби не сказати знову чогось такого, від чого сестра замкнеться і відмовиться говорити.
— Кому я тепер потрібна? — вигукнула Марія. — Брудна і зіпсована! Краще б я тоді померла з іншими!
— Не кажи так! — не погодилася Крістін. — У тому, що сталося, твоєї провини немає. Як і раніше ти лишаєшся тією самою маленькою красунею з великим серцем і доброю душею! Одного дня ти закохаєшся в гарного хлопця, якому страшенно пощастить із тобою одружитися!
Марія похитала головою — сльози знову покотилися її щоками, лице скривилося, мов від кислиць.
— Знаєш, чому росіяни повбивали багатьох інших дівчат і жінок? — спитала вона.
Крістін знала сотню жахливих варіантів відповідей, але жодної такої, що можна було б озвучити.
— Ні,— сказала вона, сідаючи в ліжку. — Чому?
— Бо вони боронилися, — відповіла Марія.
Крістін знайшла в пітьмі руку сестри й переплела її пальці зі своїми.
— Бажання вижити не робить тебе поганою, — сказала вона.
— Звідкіль ти знаєш?
— Знаю, — запевнила її Крістін. — Кожна людина народжується з прагненням до життя. Просто в когось воно сильніше, а в інших — слабше. Послухай, я знаю, що це непросто, і зосередься на тому, що ти — щаслива, бо жива, бо повернулася до родини. В тебе є дах над головою та їжа на столі. Я чудово розумію твої почуття, та, будь ласка, спробуй просто бути вдячною за маленькі радощі, що в тебе залишились. Мені це допомагає.
Марія закрила лице долонями й знову заплакала.
— Це не так просто, — проридала вона.
— Прошу, — прошепотіла Крістін, — поговори зі мною. Я хочу допомогти.
Марія висякалась, а потім лежала нерухомо, тільки поодинокі схлипи порушували нічну тишу. Це тривало так довго, що Крістін уже почало здаватися, що сестра заснула, та, врешті, вона сказала:
— Я ж казала тобі, нема про що говорити. — Вона повернулася на бік, натягла ковдру на плечі.— Треба спати. І ти лягай. Твоя правда, вранці все зміниться на краще. Вибач, що розбудила.
Крістін похнюпилася. Замість допомоги вона тільки відштовхнула Марію.
— Може, є хтось… хтось, кого… маю на увазі, може, ти когось кохаєш? — запитала Крістін. — Повернувся з війни, і ти боїшся, що він про все дізнається? Я нікому не скажу.
Марія вистромила голову зі свого кубельця, ніби почула найбільшу у світі дурницю.
— Ні, я не страждаю від мук потаємного кохання, — трохи зарізко відповіла вона.
Крістін нічого не сказала. За хвильку Марія повернулася до сестри.
— Вибач, не треба було цього говорити. Я знаю, як ти тужиш без Ісаака.
— Нічого, — заспокоїла її Крістін. — Я знаю, що ти не мала на увазі нічого поганого. Просто мені шкода, що не змогла тобі допомогти. Боляче чути, як ти плачеш.
— Не хотіла тебе засмучувати, — сказала Марія. — Ти й так багато пережила.
— Хочеш, я побуду з тобою? — запропонувала Крістін. — Мушу знати, що з тобою все гаразд. У мене немає іншої сестри, ти ж знаєш.