— Нехай вони віднайдуть мир і спокій у вічному спочинку, а їхні кривдники нехай повстануть перед вищим судом, — казав він. — А той, хто знає правду, нехай підніметься і скаже її вголос.
Крістін похолола. Підвівши голову, вона очікувала побачити його погляд на собі, та священик молився із заплющеними очима. Серце дівчини закалатало швидше, кулаки стиснулись. Вона знає правду. За шість рядів попереду сидить винний. Вона швидким поглядом оглянула товариство, вишукуючи серед присутніх когось, хто, як і вона, знає, що серед них є вбивця.
Раптом бажання вийти з церкви опалило її. Про якого бога йдеться, коли Стефан живий, а Ісаака застрелили, мов тварину? Як можна дякувати Господу, коли невинних було ув'язнено, закатовано, вбито, а винні до старості житимуть у власних затишних домівках? Дівчина потяглася до шалика, їй треба було відчути пучками бодай залишки свого шовковистого волосся. «І вирвати ще один жмут», — усвідомила вона. Крістін схаменулась і склала руки на грудях. «Ні, я не можу дозволити їм перемогти», — подумала вона.
Дівчина вхопилася за спинку передньої лави і сперлася на неї. Серце ледь не вискакувало з грудей. Краєчком ока помітила, що мамця повернулась і дивиться на неї. Крістін глибоко вдихнула, встала та прочистила горло.
— Я маю що сказати.
Море голів захвилювалося. У неї вп'ялися сотні очей. Священик замовк, розплющив очі та подивився на дівчину. Мамця взяла її за руку. Крістін глянула на Каті. Та всім тілом розвернулася назад і зирила на Крістін розширеними від здивування очима. Стефан теж вирішив дізнатися, хто говорить. Він трохи підвів брови й обпік Крістін холодним синім поглядом. «Стефан не вірить, що я наважусь, — усвідомила дівчина, — в його очах зовсім немає страху».
Щойно Крістін відкрила рота, щоб висловитися, мамця потягла її за руку.
— Ні,— прошепотіла вона.
Крістін подивилася вниз у злякані мамчині очі, на батька, на сірому лиці котрого відбилися всі жахіття війни. Зовсім сивий, він сидів зі складеними руками, втупивши очі в підлогу. Коли вчора вона розказала про Стефана, батько зрозумів її лють, але сказав, що втручатися надто небезпечно. Проте зараз він не зупиняв її.
— Ви маєте щось сказати? — поцікавився священик у церковній тиші.
Крістін заскреготіла зубами не в змозі зосередитися на чомусь іще, крім мамчиних пальців, що вперто тягли її вниз. Вона висмикнула руку, думаючи: «Вибач, мамо. Я мушу це зробити».
— Так, — голосно вимовила Крістін, підводячи вище голову. Глянула на священика — і почервоніла. Погляд проплив над морем вичікувальних облич і зупинився на Стефані.— Цей чоловік… Я бачила його в таборі. Стефан служив в охоронному загоні СС у Дахау.
Загальне зітхання шокованих парафіян пролетіло церквою. Жіноцтво затягненими в рукавички долонями прикрило роззявлені роти, літні чоловіки поверталися, щоб роздивитися викривальницю. Усі водночас зашепотіли та заговорили на повен голос. Незвично бліда Каті, стискаючи кулаки, скочила з лави.
— Вона не знає, що верзе! — сказала Каті.— Вона — божевільна! Коли я нещодавно прийшла її відвідати, вона без угаву повторювала якісь абсолютно неймовірні речі!
— Я говорю правду, — сказала Крістін. — Я бачила Стефана в Дахау. І він зробив оце з моїм обличчям, аби змусити мене мовчати, — вона зняла бабусин шалик.
— Будь ласка, заспокойтесь, — священик гойднув біблією у руці.
— Fräuleins, bitte![90] Ви у божому храмі!
— Їй не можна вірити, — прокричала Каті, ковзаючи по обличчях здичавілим поглядом. — Подивіться на неї! Це — хвора, котра втратила зв'язок із реальністю! Вона ризикнула власним життям заради єврея!
Підвівся Стефан, узяв Каті за руку, намагаючись утишити її емоційність. Він глянув у напрямку Крістін байдужими крижаними очима, що викликало в неї напад майже неконтрольованої люті, та глибокого розчарування. Мамця хлипала та витирала заплакані очі.
— У нього є чорна форма СС, і він не приховує, що пишається нею, — продовжила Крістін. — Він хизувався цією формою перед нею.
— Чорна форма ні про що не свідчить, — сказав якийсь чоловік. — Ваффен-СС носили чорну форму і билися на передньому краю.