Серце Крістін краялося від болю. Вона переступила через поріг і підійшла ближче. Підлога захилиталась, і слизька гадючка страху поповзла хребтом аж до шиї. Вона впала навколішки біля сестри. «Ні! — кричала душа. — Ні, не може бути! Це — неправда!» А розум аналізував те, що відбулося в церкві. Чи не є ця трагедія з Марією покаранням за втручання Крістін у чужі справи, за намагання відновити справедливість, не чекаючи Божого суду? У пам'яті зринули бабусині слова: «Всевишній усіх розсудить». «Я заберу свої слова про Стефана назад, — подумала вона, — хай тільки Марія буде живою!»
— Маріє, Маріє! — ридала Крістін. — Уставай! — Вона торкнулася сестриної руки, що виявилася неприродно м'якою. Крістін голосила й викрикувала ім'я сестри, доки не схрипла. Коли в горлі пересохло та запекло, живіт скрутило в тугий вузол і кров у венах, здавалося, закипіла, дівчина заніміла та знерухоміла.
Люба сестричка поламаною лялькою лежала на дощаній підлозі, червоний светр зібгався під пахвами, руки та ноги неприродно вивернулись. На світлих віях іще не висохли сльозинки, під ніздрею червоніла крапелька крові. Крістін міцно заплющила очі, сподіваючись, що ця страшна картинка зникне, коли вона їх знову розплющить. Раптом згадався мандрівний цирк, що заїхав до містечка. На ранок після відвідин вистави Крістін застала на кухні п'ятирічну Марію з палаючою тріскою в руці. Мала намагалася проковтнути вогонь, як цирковий актор. Крістін тоді було тільки сім, і вона застигла, тримаючись за ручку дверей, не знаючи, що робити. На щастя, мамця нагодилась якраз вчасно, щоб вирвати небезпечну іграшку з доччиних рук.
Навіть тоді, не розуміючи до пуття фатальності смерті, Крістін не знала, як житиме, коли, не дай Боже, із Марією щось станеться. Кілька тижнів після того сумного випадку старша сестра хвостиком ходила за молодшою, уважно стежачи, щоб та крадькома не втнула ще якоїсь дурниці типу ходіння канатом або жонглювання ножами.
І от не впильнувала. Крістін розплющила очі й потяглася рукою до лиця Марії. Затамувавши подих, торкнулася холодної, мов сніг, щоки. Вона застогнала й упала сестрі на груди. Тіло дрібно затремтіло, ноги та руки судомно засмикалися, дихання зробилось уривчастим і неглибоким. Розпачливі стогони виривалися з горла, забираючи останні сили. Забракло повітря, й важкий холодний камінь провини ліг на серце, що вже розривалося від туги.
— Вибач, — ридала Крістін, — вибач, будь ласка! Не можна було залишати тебе саму. Чому ти мене не послухалась?
Мамця подивилася на Крістін. Очі двома проваллями темніли на блідому обличчі.
— Що це значить? Про що ти?
Крістін підвела голову і спромоглася на важкі слова, хоча серце й розліталося на мільйон дрібних часточок.
— Вона вагітна! Була вагітна, а я не зуміла впевнити її, що все буде гаразд!
Мамця притисла тіло Марії до себе.
— О ні! — заридала вона. — О ні!
Здушено ридаючи, батько сів біля мамці, й удвох вони гладили порцелянове обличчя своєї мертвої дитини. Це було більше, ніж Крістін могла витримати. Вона вибігла за поріг, і там її знудило на сходи. Трохи постоявши, спершись на відчинені вхідні двері, дівчина з останніх сил, наосліп спустилася з ґанку та впала на садову доріжку. Майже непритомна, розчавлена горем, Крістін воліла б умерти. Проте цього не сталося. Голосіння батьків відлунювало від високих стін передпокою і виривалося назовні, порушуючи прозору ранкову тишу. Від церкви долинали приглушені звуки гімну, що нагадував більше потойбічний плач.
Довгі дні після похорону Марії були задушливими та жаркими. Низьке небо знебарвлював напівпрозорий туман. Кожної другої ночі громовиці будили Крістін. Серце шалено калатало, піт заливав чоло. Вона відкидала покривало, зіскакувала з ліжка, готова бігти до сховища, і тільки потім розуміла, що за вікном виє вітер, а не сирена, й ніяких бомб боятися не треба. З полегкістю дівчина падала назад у ліжко, де розслаблено лежала, доки втишиться серцебиття та відновиться дихання. І вже коли вона повністю прокидалася, знову приходило спустошливе відчуття жахливої втрати.
Марія мертва.
Образи-згадки блискавками прошивають мозок. Марія — в труні. Батьки плачуть над іще не засипаною могилою. Нова хвиля паніки накриває Крістін, і вона вже не здатна склепити повік аж до світанку.