Бабуся сиділа на канапі, штопаючи шкарпетку. Ціла купа різноманітних панчіх, шкарпеток і нижньої білизни різнокольоровим кошеням умостилась у її фартуху. Срібне волосся було заплетене в косу і викладено довкруж голови, а руки з опуклими венами рухались у тільки їм відомому ритмі. Поряд радіоприймач хрустким і пискливим чоловічим голосом виголошував іще якісь накази фюрера. Побачивши Крістін, бабуся вимкнула радіо, відклала своє шиття й поляскала по диванній подушці.
— Сідай біля мене, дитино! Du bist ein gutes Mäd chen.[11] Уже бачила маму?
— Ja,[12]— відповіла Крістін, умощуючись на канапі.
— Іще один сумний день для Німеччини, — зітхнула бабуся.
Дівчина прихилилася до її м'якого плеча, шукаючи втрачений спокій у рідному запаху лавандового мила та житнього хліба. Бабуся навчала їх із Марією плести і шити. Крістін також пам'ятала, з яким задоволенням сиділа поруч із бабусею і, доки та мурмотіла церковні гімни, кроїла якесь шмаття на мініатюрний одяг і постіль для своєї ляльки. У дитинстві дівчина завжди знаходила в бабусі розраду своїм бідам: чи то збитому коліну, чи то ображеному самолюбству, що було наслідком нечастих батьківських доган. Не те щоб мати була нечутливою чи жорсткою, просто їй бракувало часу з усім цим вічним прибиранням, пранням і готуванням їжі для вісьмох людей. А бабуся сиділа з Крістін годинами, пергаментними пальцями витираючи мокрі щоки та гладячи її по волоссю.
Але тепер полегшення не прийшло. Дівчина підвелась і підійшла до вікна.
— А де всі?
— Марія з хлопцями пішла до колії, може, знайдуть трохи вугілля. А діда я послала по листя кульбаб для останнього перед зимою салату.
Крістін уявила дідуся серед поля, як він у своєму зеленому тирольському капелюсі спирається на костур і тремтячою рукою намагається відтулити їстівну траву від вогкого, мерзлого ґрунту. Він, мабуть, і там сам до себе говорить або співає, як завжди робить це на кухні, коли ремонтує стілець або буфетні дверцята. Головне, щоб бабця варила чи пекла поруч, щоб, коли він закінчить, уся сорочка, щоки та ніс були в борошні і щоб бабуся, котрій усе це вже набридло, виштовхала його з кухні межи плечі.
— Може, сходити по нього? — запитала Крістін.
— Марія з хлопцями заберуть його, коли вертатимуться обідати, — відповіла бабуся, заштовхуючи дерев'яний грибок для штопки до дірявої шкарпетки.
Крістін упізнала в ній одну зі своїх вовняних шкарпеток, у яких спала взимку, бо вугілля не вистачало на цілу ніч і доводилося лягати до ліжка вдягненими. Перина на її ліжку зробилася геть тонкою, але не було грошей, аби купити гусячого пір'я у фермера Клауса. І коли дівчині серед ночі треба було спуститися в туалет, холодні дошки підлоги видавалися крижаними навіть через товсті шкарпетки, й вона хапала дрижаків, аж доки не занурювалася назад у свої ковдри. Зимова їжа також була гіршою: не було ні свіжої городини, ні козячого молока, ні курячих яєць. А тепер, позбавлена заробітку, вона не тільки мерзнутиме, а ще й голодуватиме.
Зі стиснутими губами Крістін відвернулася від вікна, підійшла до серванту й витягла вісім серветок. Цікаво, коли Ісаак прочитає листа… Сьогодні, принаймні, є що їсти.
Глава З
Крістін глибоко зітхнула й розвернулась у бік дверей до їдальні. Вона тримала в руках велику таріль зі смаженою цибулею та гарячими ковбасками. Дівчина ліктем натиснула на ручку й увійшла до гамірної кімнати, сподіваючись, що разом з усіма там сидітиме мати, яка вже повернулася від Бауерманів.
Підсвідомо вона розуміла, що мамця спочатку ввійшла б до кухні, одягла б фартух і допомогла з їжею. Та нині ні в чому не можна бути впевненою. Крістін почувалася розгублено, і найпростіші речі, як розкладання столового срібла, миття принесеного дідусем листя кульбаб, змішування олії з оцтом для приправи, розігрівання страви, забрали геть усі сили. Матуся вже двічі мусила повернутись. А що, як вона передумала й не віддала Ісаакові записку? Що, як його не було вдома чи він вирішив не відповідати? Що, як гестапо заарештувало матусю у Бауерманів удома? Що, як вони забрали Ісаака, знайшли в нього записку й уже йдуть арештовувати її?
На тремтячих ногах підійшла вона до столу. Какофонія звуків — низький сміх дідуся, бабчині й Маріїні незлобиві кпини, борюкання Генріха й Карла та монотонне гудіння батькового голосу — мов у дитсадку дощового дня. Крістін перечепилася через обпертий об стіл дідів костур, і той гепнувся об підлогу. Зі стиснутими зубами вона поставила таріль серед столу. Довколишня ґелґотнява не стишилась і на мить, ніби нічого й не сталось. Крістін підняла костур і поставила його в куток, а потім підійшла до вікна, виглядаючи мамцю. Генріх і Карл почали битись, і дівчина ледь стрималась, аби не грюкнути по столу й не закричати, щоб вони припинили.