Марія прослизнула до кімнати, зачинила за собою двері та присіла на краєчок ліжка, обхопивши себе руками.
— Що з тобою? — поцікавилася вона. — Під час обіду ти поводилась, як та дурна курка, і зараз ховаєшся тут.
Крістін витягла з шафи сукню, обтрусила її й перекинула через спинку стільця.
— Я не ховаюсь, а перебираю одежу. Може, віддам тобі якесь плаття. Набридло вже ходити у цьому дранті!
— Так, у цьому дранті? — Марія взяла зі стільця сукню. — Вона ж твоя улюблена!
Крістін подивилася на річ у сестриних руках. Це була її недільна сукня з м'якого трикотажу, призбирана в талії і вишитим комірцем. Дійсно, її улюблена.
— Ні, не ця. — Вона забрала річ із сестриних рук. — Я сказала, що ще тільки перебираю.
— Мамуся розказала мені, чому сьогодні прийшла з роботи так рано. — Змінила тему Марія. — Але не ясно, чого ти аж така засмикана.
— У Бауерманів могли бути гестапівці,— якомога переконливіше відповіла Крістін. — Вони могли арештувати мамцю!
— Але вона вже вдома і все гаразд, — недовірливо відказала Марія.
Сестра підсунулася ближче й поклала долоню на плече Крістін. Потім відхилила голову й подивилася на неї м'яким і ніжним поглядом.
— Пам'ятаєш, як тобі треба було принести грушеву гілку і три марки до школи? Учитель збирався понавирізувати сопілок, аби всі навчилися грати. Ти принесла грушеву гілку, та в батьків не було зайвих трьох марок. Усім у класі поробили сопілки, окрім тебе. Але ти не ридала. Натомість ти цілий день натирала перила та замітала сходи, хоча вони ще за день до того були почищені. Мамуся думала, ти хочеш бути корисною, та я знала. Я бачила сум у твоїх очах. Ти займала себе чим-небудь, аби тільки не сидіти й не ридати. І ще, ми обидві знаємо, що в тебе не стільки одежі, щоб віддавати щось із того мені. Знаю, що ці плаття тобі вже обридли, та бабуся не скоро візьметься шити нові. А тепер розкажи мені все.
Плечі Крістін затремтіли. Вона впала на ліжко, притискаючи блакитну недільну сукню до грудей.
— Ісаак кохає мене, — сказала вона здавленим голосом, у якому змішалися зачудування і сум.
— Звідкіль ти знаєш? — задихнулася Марія. — Як дізналася?
— Він освідчився сьогодні зранку.
Сестра розсміялась і впала поруч.
— А ти сказала, що теж кохаєш його?
— Ш-ш-ш! — Крістін затулила їй рота. — Може почути тато.
— Вибач. — Марія відвела руку сестри. — Так ти зізналась йому? Ви цілувалися? — прошепотіла вона.
Крістін закусила губу, всміхаючись і киваючи. Очі її знову наповнилися сльозами.
— Ви цілувалися! — Марія майже кричала. — Скільки разів? Що ти відчувала?
— Ш-ш-ш, — повторила Крістін.
Марія пустила очі під лоба.
— Вибач, я просто в захваті,— прошепотіла вона. — Ти теж маєш радіти.
Але, помітивши сльози в сестриних очах, і сама посумнішала.
— Він що, сказав чи зробив тобі щось погане? — вхопила вона сестру за руку. — Гестапо чи дурстапо, а я піду і вмажу йому, якщо він тебе образив!
Крістін похитала головою.
— О ні, нічого такого.
— Ну, тоді я не розумію. Ти мусила б зараз бути щасливою.
Відповідь стала поперек горла Крістін. Як пояснити сестрі, що це — водночас і найщасливіший, і найсумніший день у її житті? Марія знала про її почуття до Ісаака. Молодша сестра вгадала це того самого дня, коли Крістін тільки усвідомила свою закоханість. Тоді Крістін повернулася додому, тільки й думаючи про його каштанові очі та глибокий голос, постійно пригадуючи, як Ісаак усміхався до неї в осяяному полудневим сонцем саду. Приємне тепле відчуття заповнювало всі її нутрощі. Дівчина, заблукана у мріях, тихо сиділа на кухні, допомагаючи Марії чистити картоплю. Аж раптом мала штовхнула її ліктем і спитала: «Як його звати?» «Кого звати?» — не зрозуміла Крістін, виходячи із заціпеніння. «Того, хто зробив твій погляд таким по-ідіотськи скляним», — реготнула молодша сестра.
Під кінець Крістін зізналась у всьому, взявши з Марії клятву мовчання. І та з готовністю промовила священні для обох слова: «Обіцяю Богові, все рахується — ніхто не відкрутиться!». Це означало, що Марія поклялася Богу, і вже ніколи не зможе відмовитися від своїх слів, бо ні схрещені потай пальці, ні подумки промовлене заперечення не будуть важити при такій клятьбі. Тільки так вони обидві були певні того, що інша не порушить свою обіцянку. Це була третя така присяга Марії. Коли Крістін було дванадцять, вони з Каті потай бігали у ліс до циган, аби взнати свої долі, потім був іще випадок, коли Крістін ненароком розлила на килим єдині мамині парфуми, і обидва рази мало не порушила клятви. Але то було багато років тому, коли ще не було ніяких нацистів і світ був наївним і простим. Зараз зовсім інша річ. Нині свобода й, можливо, навіть життя людей стояли на кону.