— Газети надрукували світлини підпалених синагог у Берліні,— сказала вона.
— Вони, — додав Ісаак, — називають це: «Kristallnacht»[21] через усі ті гори битого скла. Дев'яносто одного єврея вбито і двадцять тисяч кинуто за ґрати.
Крістін здивовано звела на нього очі.
— За що? За те, що захищались?
— Хтозна. СС не потребує причин. — Він стиснув щелепи й різким рухом ноги відкинув якесь сміття на долівці, ніби хотів уразити невидимого супротивника. — Якщо Гітлер залишиться при владі, він вижене євреїв з Європи. Батькам довелося забрати Габріеллу зі школи, бо тепер євреям не можна відвідувати неєврейські школи. У нас уже майже нічого не залишилось.
У його тоні відчувались і сум, і лють водночас.
— Мені доведеться покинути університет. Батьки витрачають свої заощадження тільки на те, щоб на столі було що їсти. Схоже, за мною слідкують, коли я ходжу до овочевої лавки. Мені не вільно чинити спротив. Мені взагалі нічого не можна! У мене не буде ні грошей, ні роботи, ні освіти. У мене не буде нічого! Я кохаю тебе, Крістін, але як ти житимеш із таким чоловіком?
— Ти забуваєш про дещо важливе. — Вона погладила його по щоці.— У мене нічого немає вже зараз. Мої батьки — бідні, та вони щасливі разом. І я зараз щаслива, як ніколи в житті. Я не передумала, мені нічого не треба, тільки бути твоєю дружиною.
Почувши це, хлопець почав її цілувати, поступово звільняючи від одягу й нахиляючи назад на розстелене пальто. Вони випросталися поруч. Крістін тремтіла, та їй не було холодно. Ісаак накрив її плечі, нависаючи над нею на ліктях. В його каштанових очах світилися кохання та ніжність. Дівчині передались його тепло і пристрасть. Вона обійняла його за шию. Ісаак поцілував її глибоким, вимогливим поцілунком, їхнє дихання змішалось, і серця забилися в унісон. Крістін почала розстібати ґудзики на його сорочці. Хлопцева тепла рука пересунулася з її талії нижче, через спідницю пестила її сідниці. Він цілував її шию, ключиці, теплу м'яку западинку між ними. І раптом, без попередження, відсторонився і захитав головою.
— Ми не повинні цього робити, — хрипким від пристрасті голосом сказав Ісаак. — Якщо ти завагітнієш…
У неї всередині все стиснулось, і все тіло заболіло, таким сильним було бажання.
— Я знаю, — видихнула вона.
Він поклав голову їй на груди. Дівчина відчула, як він увесь тремтить.
— Якщо вони дізнаються, що ти носиш дитину від єврея, нас усіх кинуть за ґрати: мене, тебе і нашу дитину.
— О, я знаю, знаю, знаю. Просто тримай мене.
Вона зціпила зуби, намагаючись утамувати прискорене серцебиття. Ісаакове дихання уповільнилось, і тіло невдовзі розслабилось. Потім раптова думка осяяла Крістін. Вона уявила малюка у себе на грудях, там, де зараз лежить голова Ісаака. Його дитина, новонароджений син або дочка смоктатиме цицьку, потребуватиме комфорту й уваги. Чи це можливо? Чи дозволять їм коли-небудь стати родиною, жити, як усі, щасливим подружжям, мати власний дім і дітей, зрештою, мати всі громадянські свободи? Сльози бризнули з очей. Вона обвила руками Ісаакову спину, пальцями жмакаючи сорочку, бажаючи назавжди залишитися в його обіймах, бо звідкілясь прийшло відчуття того, що десь і колись його від неї заберуть. Як узагалі до цього дійшло? Як вона опинилась у світі, де можна потрапити до в'язниці за те, що когось кохаєш, де невинне немовля — нове життя, створене двома людьми, котрі хочуть працювати й віддавати себе на користь іншого — може бути відібране чи навіть гірше тільки тому, що хтось із його батьків є юдеєм? Це якийсь нічний жах. Не можу цього терпіти ні хвилини більше. Зараз я прокинусь, і нічого цього не буде.
Крістін ущипнула себе за руку, та нічого не змінилося. Вона так і лежала на брудній долівці овочевого підвалу, обіймаючи кохання всього свого життя, й обоє вони були злочинцями. Вона задивилася на бурштинове полум'я свічки, що кидало відблиски на високу стелю, і зненацька відчула пронизливий холод, який висів у повітрі й через пальто крижаними хвилями торкався шкіри, пробирав аж до кісток, уже підбираючись і до серця, котре раптом наповнилося смутком і печаллю. «Що з нами буде?» — подумала вона, витираючи мокре від сліз волосся.
Ця зима стала найсуворішою за кілька останніх років, із частими хурделицями та буревіями, що перекочували сніг тротуарами, намітаючи великі замети на вулицях. По декілька днів не могли кінні очисні екіпажі прибрати сніг з усіх, доволі вузьких, вулиць і кривих провулків, а коли все ж таки закінчували своє нелегке завдання, новий снігопад зводив їх працю нанівець.