У грудні Крістін і Марія отримали від фермера, гера Клауса, дозвіл зрубати новорічну ялинку у його лісі. Щоб зробити сюрприз молодшим братам, дівчата у переддень Різдва встали раненько й побачили, що за ніч усі дахи, паркани та газони вкрилися товстим шаром білого снігу. Тихесенько спустившись донизу, вони повдягали на свої сукні татові теплі сорочки та штани, взяли собі по додатковій парі теплих шкарпеток, натягли на голови теплі плетені шапки та замотались аж до носів шерстяними шарфами. Потім допомогли одна одній зав'язати шнурки на черевиках і застебнути пальта, бо через надмір одежі вже не могли зробити цього самостійно. Надягши рукавиці, Марія чекала в передпокої, поки Крістін випробовувала в підвалі маленьку сокиру.
Надворі сестри перезирнулися в мовчазній згоді разом насолоджуватися тишею і красою ранку. Повітря було холодним і чистим. Довколишню тишу порушувало хіба тільки рипіння снігу в дівчат під ногами та віддалене цвірінькання горобців. Сонце мільйонами дрібних блискіток віддзеркалювало від усього на вибіленій вулиці, кожний стовпчик і паркан було накрито святковими сніжними капелюхами. Сестри мовчки побігли неторканим снігом у кінець провулку, де Марія одразу ж вибухнула веселим сміхом.
— Генріх і Карл усе одно не впізнали б нас, якби й побачили.
— Я знаю, — сказала Крістін. — Ти схожа на товстого стариганя.
— Я і відчуваю себе товстим стариганем, — відповіла Марія. — Так важко рухатись у всьому цьому!
Крістін теж розсміялася, дивуючись, як гарно їм у цю хвилину, та вже за мить відчула себе винною. Хіба можна сміятись, коли йде війна, а вона й гадки не має, коли знову побачить Ісаака? Та коханий, напевно, теж іноді всміхається, радіє разом із родиною. Якщо їй і було щось потрібно, то якраз такі щасливі миті. Ісаак хотів би цього для неї. І дівчина вирішила насолоджуватися цим ранком.
— Сподіваюся, хлопці всупереч усьому радітимуть Різдву, — сказала вона. — Щоб такого особливого зробити?
— Давай зрубаємо найбільшу ялинку, — запропонувала Марія.
— Точно, їм це сподобається! — вигукнула Крістін. — Пам'ятаєш, як Генріх знайшов ту величезну ялину і плакав, бо мама сказала, що дерево не поміститься у вітальні?
— Вона була дванадцять футів заввишки! — підтвердила Марія.
— Точно, і Генріх рюмсав, аж доки ми не дозволили йому знайти трохи меншу.
— А потім він обрав зовсім маленьку, бо хотів сам відтягти її додому. Скільки йому тоді було? Чотири?
— Так, але й тоді вже він поводився як дорослий, бо намагався бути великим і сильним, як тато. Пам'ятаєш Різдво, коли ми всі впряглися в сани гера Клауса й бігли полем?
— Хіба таке можна забути? — усміхнулась Марія. — Це було казково! Я й зараз чую той передзвін.
— Ти випрошувала в батьків конячку, а тато тільки й міг, що пограти з тобою.
— Те Різдво було найкращим для мене. Може, і нам зробити для хлопців щось таке? Генріху з Карлом має сподобатись катання на санчатах. Погода чудова, і снігу багато!
— Боюся, гер Клаус давно вже продав свої сани, йому потрібні гроші.
— О, шкода! — похнюпилася Марія. — Ті сани були такі красиві! Пам'ятаєш, чорні, блискучі, із золотистими сидіннями й червоними подушками?
— Так, то були чудові сани, — погодилася Крістін. — А мені найбільш сподобалося Різдво, коли мені було вісім. Ми з мамою тоді пішли до перукарні, а ще купили нову матерію. Ти була дуже малою і, мабуть, не пам'ятаєш, як бабуся пошила нам нові плаття того року. Я була така щаслива, що наближається Різдво і що ми з мамцею удвох ідемо до перукарні… Ми з нею стоїмо на вулиці, і починається снігопад! Пам'ятаю ці величезні лапаті сніжинки і відчуття абсолютного щастя.
Марія торкнулася руки Крістін і впевнено сказала:
— Сестричко, ти ще будеш щасливою, обіцяю!
Крістін змусила себе всміхнутися, стримуючи мимовільні сльози. Вона не хотіла зіпсувати цю прекрасну мить. Так чудово згадувати щасливі часи, це дає надію на їх повернення.
— А пам'ятаєш, як мама перевдяглася в Christkindl?[22] Вона так реготала та шморгала носом, що ми всі здогадалися!
Марія розсміялась.
— Ага, вона позичила в гера Вайлера його червоний нічний ковпак і зробила собі бороду з якогось клоччя. Не пригадую, щоб вона колись іще так сміялася. Роль вона зіграла геть погано, але всі були щасливі. Слухай, а давай наберемо попелу з печі й намалюємо біля ялинки сліди, а хлопцям скажемо, що то приходив Christkindl і залишив для них подарунки!