Радіо завжди в деталях висвітлювало події, але родині Крістін війна видавалася дуже далекою. Свідомо чи підсвідомо, дівчина не знала, але вони вкрай рідко говорили про неї. У чергах так само люди говорили про що завгодно — погоду, родичів, близькі дні народження та весілля — тільки не про війну. Крістін здавалося, що воєнними діями опікуються тільки диктори радіо. Вона зацікавилась, чи не є причиною такого уникання звичайний страх перед необхідністю ховатися до підвалів у випадку повітряних нальотів і бомбардувань.
У квітні вона прийняла рішення піти на інший кінець містечка й пройтися вулицею, повз Ісааків будинок, — подивитися, чи там іще його родина. Підійшовши до помешкання, вона зупинилася на іншому боці вулиці й упевнено подивилася вперед, ніби жила тут і мала піти кудись у важливій справі. Дівчина тричі обійшла кругом кварталу, краєчком ока озираючи вікна його садиби, аж розболілася голова.
Колись ошатний, тепер будинок був на вигляд порожнім і сумним. Фіранки гойдалися над порожніми вазонами для квітів, у яких не росло нічого, крім поодиноких виноградних лоз. У саду зацвітав бордовий бузок і форзиція вкрилася товстим жовтим листям, але все мало здичавілий вигляд: кущі та фруктові дерева треба було підрізати, а грядки — прополоти. Коли Крістін побачила занедбаний сад, щось обірвалось у неї всередині. Бауермани виїхали.
Зайшовши на четверте коло довкруж кварталу, вона раптом згадала про хвіртку на Брімбах-штрассе. Із завмираючим серцем і тремтячими колінами дівчина перейшла на той бік вулиці й побачила його. За густим сплетінням необрізаних крон фруктових дерев темна постать чоловіка схилилася над овочевою грядкою. Серце Крістін стрепенулось у грудях. Вона зупинилася, швидким поглядом огледіла вулицю та підійшла ближче до стіни навколо садиби Бауерманів. Постать виструнчилась. Однією рукою чоловік почухав спину, а іншою закинув лантух на плече. То був батько Ісаака, і вигляд мав зморшкуватий і сірий, як картопля, котру він вишукував у сухій землі. Його одяг був пожмаканим і брудним, ніби носили його, не скидаючи, вже багато тижнів. Вона згадала, що євреям заборонено віддавати свої речі для прання, і спробувала уявити, як сердешна фрау Бауерман пере руками, що нічого подібного в житті не робили.
Дівчина подумала, чи не перелізти через низьку огорожу, пройти між фруктовими деревами та спитати в гера Бауермана дозволу зараз же побачити Ісаака. Вона чудово розуміла, що цим наразить обидві родини на небезпеку, та бажання побачитись із коханим переважило, й вона швидко наважилась. Крістін заспокоювала себе, що все триватиме лише хвилину, не більше, ніхто про це не дізнається та й нема закону, що забороняв би просто привітатися. Зціпивши зуби, вона нахилилась, ніби зав'язуючи шнурок на черевику. Дівчина не знала, як учинити. А якщо гер Бауерман просто її вижене чи Ісаак відмовиться? Надумавши, вона виструнчилась, готова діяти. Уже поклавши долоні на невисоку стіну, Крістін помітила усміхнену пару, що вийшла з-за рогу. Симпатична блондинка в хутрах тримала під руку чоловіка у чорній формі СС. Дівчина відсахнулась і миттю перебігла на інший бік вулиці, вдоволена бодай тим, що знає, де зараз Ісаак.
Одинадцятого травня газетні заголовки оголосили, що: «Головний винуватець війни Черчилль став прем'єр-міністром». Тепер у їхньому містечку продавали тільки дві газети: «Völkischer» і «Der Stürmer»,[24] що пропагувала антисемітизм. Батько Крістін міг собі дозволити тільки «Völkischer», але другої б не взяв, навіть якби її роздавали безкоштовно. Крістін також не хотіла її читати, та не могла не помітити кричущих заголовків, що дивилися на неї з вітрин.
Якось, ближче до кінця травня, одного дощового полудня, коли сумна Крістін не могла всидіти вдома, вона без парасольки йшла вздовж вулиці. Чисте вологе повітря наповнювали ледь чутні аромати вкритих білим і рожевим цвітом фруктових дерев. Щойно настрій почав підніматись, як дівчина наблизилась до овочевої лавки, у вікні котрої було виставлено «Der Sturmer». Із першої шпальти на неї жирним редакторським кеглем вишкірилася цитата: «Наближається час, коли запрацює машина, що вириє могилу юдаїзму — найбільшому світовому криміналу — і поховає його назавжди».
На місці щойно зрощених паростків надії миттєво виріс бридкий холодний жах. Вона втупилась у скло, чотири рази поспіль перечитуючи той самий текст. Дощові краплі на віях змішалися зі слізьми. «Що це може значити?» — запитувала вона себе.