Крістін було шкода юних дівчат, які, опустивши очі, велосипедами їздили до табору і назад. Вони завжди були вдягнені в ті самі сині робочі сукні та мали подряпані, брудні обличчя. Тут були вихованки штуттгартської Bund Deutscher Mädel,[29] до якої вступали дівчата від чотирнадцяти до сімнадцяти років. Міських дівчат пізньої весни посилали на село, де вони все літо працювали на уряд, живучи в таборах, якими керували жінки-нацистки. Молодші допомагали на фермах, а старші були помічницями пожежників або показували людям, куди бігти під час авіанальотів.
У старшій школі Гессенталя теж було малочисленне відділення Bund Deutscher Mädel, але завдяки батьковому італійському походженню ні Крістін, ні Марію туди не записали. Члени Ліги носили відповідну форму та збиралися в школі раз на тиждень, аби спакувати посилки для фронту та відправити до шпиталю сплетені з соломи капці для поранених. Сестри нічого не мали проти допомоги солдатам, але були раді не належати до Ліги, бо її члени мусили бути гідними послідовницями нацизму та Гітлера.
Іноді Крістін бачила, як хлопці з Deutsches Jungvolk[30] або Гітлер'югенда у своїх коричневих сорочках, темних краватках і пов'язках зі свастикою на рукавах шикуються на шкільному подвір'ї. Вони мусили розчищати вулиці взимку, розносити пошту, співати патріотичних пісень, марширувати, грати у військові ігри та, по досягненні певного віку, вступити до вермахту. Усіх батьків попередили, що, коли їхні діти, отримавши відповідний дозвіл, не запишуться до однієї з цих організацій, їх буде відправлено до сиротинця.
У червні Гітлер напав на Радянський Союз, і вже за два тижні з'явилися плакати, що зображали росіян вайлуватими товстунами з пляшкою горілки в одній руці та батогом — в іншій. Ще на початку літа уряд оголосив, що убогі німкені отримуватимуть щомісячну платню за дрібний ремонт солдатської форми. Раз на тиждень Крістін з Марією ходили на залізничний вокзал, де їм видавали великі плетені кошики, повні подраних гімнастерок, шинелей, штанів і спідньої білизни. У дівчат боліли спини та плечі, коли вони, навантажені, поверталися додому. Мамця з бабусею та сестри просиджували довгі години у вітальні, латаючи та зашиваючи різноманітний солдатський одяг. Колір форми різнився від чорного до зеленого та коричневого. Крій і нашивки також були неоднаковими. Але більшість ремонтованого одягу мала зелений колір, колір регулярних військ піхоти. Дідусь зазначив якось, що немає жодної форми Goldfasan,[31] бо ці щури як завжди відсиджуються за чужими спинами.
Крістін намагалася зосередитись на шитті й не думати про чоловіків, які носили цю форму. Та що сильніше вона хотіла думати про інше, то частіше поверталася до безіменних героїв і їхніх можливих доль. Що сталося з цим нещасним солдатом, чи разом із рукавом йому відірвало й руку? Його вбито чи тільки поранено? А чи знають його мати, сестра, дружина, де він і що з ним? І чи не татова це форма? До вечора бабуся не розтуляла рота, доки не мала біля себе цілу купу полатаного одягу. Спочатку на станцію прибували поодинокі вагони з солдатською формою, та під кінець літа їх уже було по чотири на кожен потяг.
Одного сірого ранку на початку вересня в повітрі клубочився туман, рясно осідаючи на волоссі, віях і бровах. Мерзлякувато щулячись, Крістін обходила хлібну чергу, щоб стати в її кінець. Поспішаючи до пекарні, вона забула вдягти пальто, бо попередні чотири дні, наче привіт від жаркого літа, були навдивовижу сонячними та теплими. Дівчина зібрала в жменю розтягнуту горловину свого светра, почуваючись ніяково серед пальт і парасолей. Але зовсім скоро вона забула про холод, адже побачила щось дивовижне. У черзі стояло чимало людей із жовтими нашивками на одязі. Старі жінки, дівчата, підлітки, навіть немовлята на руках у матерів зліва на грудях мали жовту зірку. Крістін поспішила в кінець черги, де торкнулася плеча фрау Ундер, дружини чоботаря.
— Що відбувається? — запитала вона. — Чому в них на пальтах жовті зірки?
— Ти що, не чула вчорашнього оголошення? — відповіла фрау Унгер. — Відсьогодні німецьким євреям заборонено виходити на люди без зірки Давида на грудях.
— Чому? Що це значить?
Фрау Унгер знизала плечима.
— Хіба я знаю. З цими правилами можна зовсім із глузду з'їхати. Їх так багато! Мого чоловіка ледь не арештували за полювання на качок. Уявляєш, старого хотіли посадити за те, що він добував собі вечерю. Хто ж знав, що Гімлеру подобаються качки?
31
Буквально: «золотий фазан»