Доки родина Крістін з нетерпінням очікувала на день, коли вже можна буде почати садити город, квітневі дощі перетворилися на нескінченні зливи, що вкривали вулиці потоками сажі та попелу. В садку було так мокро, що провалювалася нога. З іншого боку, кури, живлячись свіжою травичкою та дощовими черв'яками, почали нестись, і в родини з'явилися яйця на сніданок. Коли зранку і ввечері дівчина стала вибирати більше, ніж по дюжині, вона знову почала залишати на церковних сходах маленькі згортки з вареними яйцями.
У кінці місяця, нарешті, розпогодилось, і тепле сонце швидко просушило землю. Повітря наповнилося пахощами бузку, що перебив стійкий сморід мокрого пожарища. Хоча погода сприяла обробці землі, сотні акрів родючого ґрунту довкруж Гессенталя, крім найближчих околиць, залишалися незасадженими. Старі фермери та самотні фермерші не хотіли відпускати далеко в поля військовополонених, від рабської праці котрих залежали, тому що боялися втратити цю єдину поміч у результаті регулярних нальотів союзницьких винищувачів. Їх намагалися тримати поблизу обійсть, змушуючи працювати на вгороді та випасати худобу. У кінці серпня декілька військовополонених утекло, дізнавшись, що радянська армія відновила контроль над більшою частиною СРСР.
Не попередивши мамцю, Крістін вирішила відвідати фрау Клаус у надії, що, може, вдасться взяти в неї іншого півня, котрий був би їм так до речі. Дівчина розсудила, що коли вийти на світанку, можна не боятися повітряного нальоту, принаймні кілька годин. Новий півень означав для них не тільки появу курчат і достатню кількість м'яса наступної зими, але й поліпшення настрою всієї родини. Серце Крістін забилося радісніше, коли вона уявила мамчину усмішку після своєї з'яви з великим красенем у руках. Уперше за багато місяців їй легко крокувалося рідним провулком.
Але всі сподівання на краще миттєво розвіялись, коли вона побачила колону в'язнів, що рухалася назустріч. Крістін гадала, вони вже пройшли, та помилка була очевидною. Вона подумки вилаяла себе за те, що не встала раніше. Не вірилося, що нацисти відступили від усталеного порядку, хіба що якийсь в'язень змусив їх зупинитись дорогою. Відомо ж, що вартові могли десь затримати всю колону, щоб як слід провчити когось із чоловіків, б'ючи нещасного ногами та прикладами по чому попало. Від цієї думки дівчині стало погано.
За першою групою в'язнів раптом виник старий фермер, який волами віз повну підводу цукрових буряків. Вочевидь, він був спантеличений тим, що перешкодив руху колони, бо зупинив волів, зліз із воза та відійшов убік, чекаючи на розпорядження охорони. Двоє вартових покинули свої місця біля в'язнів і побігли до нього. Крістін із радістю повернулася б додому, та було запізно. Перший ряд уже був зовсім поруч, і один із есесівців крокував прямо на неї. Вона відскочила до підмурку найближчої будівлі й притислася до вхідних дверей, із усієї сили бажаючи злитися зі стіною, а краще зникнути звідси. Дівчина не хотіла стояти так близько, не хотіла їх бачити, не хотіла зустрічатися з ними поглядом. Але найбільше їй не хотілося, щоб вони думали, ніби вона теж ненавидить євреїв тільки через те, що належить до народу, котрим править цей божевільний.
Вартовий не звернув на неї уваги та пройшов уперед, тримаючи руку на рушниці та пильно оглядаючи полонених. А потім менш ніж за два фути від себе вона угледіла це знесилене обличчя, гнилі зуби, тонюсінькі, мов шпички, ноги та тіло, на якому було видно кожнісіньку кістку. Запах калу та сечі був майже невиносним. Крістін прикрила рота долонею та заплющила очі. Нестерпно хотілося не бачити цього, втекти додому, та не було ніякої можливості це зробити. Вона опинилась у пастці.
Потім охоронець, який пройшов повз неї, оббіг колону з іншого боку, вигукуючи «Halt!».
В'язні, як і було наказано, зупинилися прямо перед нею. Хтось стояв опустивши голову, хтось обертався, щоб подивитись, у чому річ. Крістін відступила від дверей трохи вперед у марній надії на втечу. Виявилося, внизу, на перехресті, жменька полонених накинулася на воза, хижо хапаючи буряки та тягнучи їх до рота, наче зголодніла худоба. Вартові намагалися зупинити це неподобство, б'ючи тих чоловіків багнетами по ребрах, плечах і головах. Троє в'язнів упало на брук. Вони нерухомо лежали біля воза та стікали кров'ю, руки було вивернуто під неприродним кутом. Босі чоловіки хутко постягали з нещасливих товаришів черевики та повзувалися.