На перехресті охорона відновила колону. Шість трупів підпливало кров'ю біля воза з цукровими буряками. Трохи віддалік іще близько дюжини долілиць лежали на бруківці.
— Доведеться прислати за ними вантажівку, — промовив один із вартових, штовхаючи чоботом нерухоме тіло.
Крістін повернула додому, намагаючись не бігти. Щасливо діставшись будинку, вона пробігла через передпокій і вислизнула в задні двері. Ісаак підскочив, коли відчинилися двері курятника, лице його сполотніло, в очах світився жах.
— Куди ти ходила? — спитав він, впускаючи на долівку порожню яєчну шкаралупку. На губах у хлопця залишилась жовта пляма.
Курчата всі разом накинулися на нову поживу.
— Я ходила пересвідчитись у тому, що ніхто не помітив твого зникнення, — віддихуючись, відповіла Крістін. — Схоже, все добре. Їм не до того, варта застрелила тих, хто накинувся на буряки.
Дівчину аж хитало, коліна дрижали, щоб не впасти, вона сперлася на стіну курятника.
— А ті, що побігли… Охоронці точно нічого не бачили, інакше стріляли б у нас.
Вона присіла біля курки, залізла під неї рукою, витягла з соломи тепле яйце та подала його Ісаакові. Він пробив шкаралупу й випив усе до краплі.
У тісному просторі курятника Крістін відчувала його страх і дух близької смерті, що, здавалося, линув із кожної Ісаакової пори. Але їй було байдуже. Вона була щаслива бачити його знов, і навіть якби він був з ніг до голови заляпаний свинячим гноєм, їй було б усе одно. Дівчина потяглась обійняти коханого, та хлопець відсахнувся.
— Не треба, — сказав він, — я такий брудний і, напевно, маю воші.
— Я вже думала, що ніколи тебе не побачу.
— Я теж так думав, — відповів він, зітхаючи, кривлячи лице, наче від болю. — Мене привезли сюди вчора. Ніхто не казав, куди і для чого. Я й гадки не мав, що сьогодні проходитиму повз твій будинок.
Дівчина відчула, що сльози підступають до очей.
— Я так за тебе хвилювалася! Не знала, що й думати. А де твоя родина?
— Батька вбили три місяці тому, — сказав Ісаак рівним голосом. — Де мати й сестра, не знаю. Нас роз'єднали одразу ж, щойно привезли до Дахау.
Крістін відчула, як шлунок зав'язується у вузол від жаху.
— Що сталося?
Ісаакове лице посмутнішало.
— Якийсь час він тримався. Нас змушували працювати понад дванадцять годин на день.
Сидячи на підлозі, хлопець похитнувся, ніби збирався впасти.
— Доводилося тяжко гарувати. Батько був винятковою людиною, але завжди мав погане здоров'я. Через якийсь час він захворів. Навіть дуже здорова людина не зможе на порожній шлунок довго копати, тягати важку тачку, працювати кайлом і носити каміння. Одного дня він просто впав. Я намагався підняти його, але вже було пізно. Він був геть знесилений. Коли охорона побачила, що батько лежить і не встає, один із них просто підійшов і стрелив йому в потилицю. Доки живу, я не забуду обличчя цього вбивці.
— О боже! — Сльози котилися по щоках Крістін. — Мені так шкода.
— Я нічого не міг зробити. Кортіло відібрати в нього рушницю й забити негідника, та, навіть якби в мене вистачило сили заволодіти зброєю, інший охоронець не дав би мені часу вистрілити, вбив би і мене теж. Довелося просто стовбичити там, поруч зі скривавленим тілом батька, думаючи про те, що треба вижити, що мати й сестра мене потребують.
Дівчина поклала руки собі на живіт і сперлася на стіну позад себе. Так хотілося його обійняти, заспокоїти, заколисати, забрати його біль.
— Я рада, що ти вижив.
— Але це ще не кінець.
— Я сховаю тебе на горищі,— сказала вона, — тільки треба дочекатися, коли всі поснуть.
— Не знаю, це — надто небезпечно.
— Маєш кращу ідею?
Він насупився, хитаючи головою.
— Якщо нас упіймають, обох запроторять до Дахау чи застрелять на місці.
— Ніхто тебе не знайде. Декому із в'язнів удалося втекти, й вони подумають, що ти був одним із них.
Вона підійшла до дверей, відчинила їх і вислизнула назовні. Але перш ніж піти, сказала:
— Просто лишайся тут, а я скоро принесу щось попоїсти.
Дівчина наклала защіпку й побігла на кухню. Мамця була там. Вона займалася пранням, густа пара та лужний дух наповнювали приміщення.
— Де ти була? — спитала вона в дочки, червоними руками тручи нічну сорочку об срібну дошку для прання. — Могла б допомогти мені змінити постільну білизну.
— Вибач, — почала Крістін, приховуючи хвилювання, — зовсім забула, що сьогодні прання.
Вона хотіла сказати, що виходила, щоб принести мамці півня, та вчасно збагнула, що повернулася з порожніми руками.