Выбрать главу

— Mein Gott![50] Хіба це можливо? Як таке може бути? Чому їм усе сходить із рук?

— Вони всім кажуть те саме, що й нам, ніби посилають людей до робітничих таборів. У певному сенсі, це правда. Йде війна, і всі знають, що для нацистів євреї являють собою тільки безкоштовну робочу силу.

— І коли ти не зміг знайти батька, то подумав, що його вбили, так?

— Так, багато місяців я гадав, що його було спалено разом з іншими. Про матір із сестрою теж нічого не знав. Крізь паркан із колючого дроту, що розділяв бараки, нам було видно частину жіночої половини табору, та я так ні разу нікого й не побачив. Ми працювали цілими днями.

— А як ти знайшов батька?

— Перші чотири місяці я мусив руками виколупувати каміння в полі. По якомусь часі мене перевели до кар'єру, і там я його побачив. Кортіло підійти, та нам не дозволялося розмовляти. Вартові за цим постійно пильнували.

— Вам хоч удалося поговорити?

— Ми тільки дивились один на одного в кар'єрі та іноді вдавалося взятися за одну з ним лопату чи тачку або потертися плечима, проходячи повз. Тільки так я міг до нього доторкнутись. Щоразу, побачивши мене, батько прикладав руку до серця й усміхався.

Ісаак заплакав. Вона поклала долоню йому на плече, та хлопець відсахнувся й відсунувся подалі.

— Не зараз, не зараз, — сказав він, постукуючи пальцями по грудях, — я одинадцять місяців у цьому ходив. Нас тримали як худобу! Іноді поливали зі шланга та голили, але помитися чи випрати білизну було ніде. Там немає жодної вбиральні, тільки канава позад бараків. Наші пристановища були переповнені людом і брудом. Щодня хтось помирав від тифу чи дизентерії. Тільки прибувши до Гессенталя на відбудовування авіаційної бази, я вперше сходив до справжнього туалету, відколи залишив домівку. Тут навіть краще годують. У Дахау давали тільки ополоник супу та кусень черствого хліба на добу. Ми ловили комах і гризунів. Чоловіки билися за понівечену мишачу тушку.

— Будь ласка, Ісааку, досить! — вигукнула вона. — Мене зараз знудить.

— Не треба було тобі цього чути. Просто я… ніколи не міг подумати, що тут опинюся. Я вже й не сподівався ще хоч колись тебе побачити. Здавалося, що й помру в тому жахітті.

— Усе гаразд, не хвилюйся. Відтепер ти — у безпеці.

Він затулив долонями очі. По якійсь хвилині голосно видихнув, так, що аж опустилися плечі, ніби з нього раптом випустили все повітря.

— Що з твоїм батьком? — спитав Ісаак, витираючи очі.— Його призвали?

— Так, уже два роки від нього немає звістки. Він був під Сталінградом із Шостою армією. І тепер невідомо, чи він живий, чи в полоні, чи…

— Я впевнений, що він повернеться живий і здоровий.

«І знову це відбувається, — подумала Крістін, — тобі кажуть те, що ти хочеш почути, а не жорстоку правду». І все ж таки їй стало легше. Беручи до уваги все те, через що він пройшов, опікуватися її почуттями — справжній подвиг.

— Зранку я принесу ще варених яєць, кусень хліба і трохи сливового варення. А потім доправлю й чистий одяг і тазок гарячої води та мило.

— Звучить божественно! — всміхнувся хлопець. — Ти врятувала мені життя, чи зможу коли віддячити?

— Я що-небудь вигадаю, — відказала Крістін, посилаючи йому слабеньку усмішку.

Потім вона підвелась.

— А тепер відпочивай.

Ісаак заліз до свого сховку, опустився на коліна й повернувся до неї, спостерігаючи, як дівчина зачиняє дверцята.

— Тут тобі буде зовсім темно, але спробую принести свічку, щоправда не знаю, як скоро.

— Нічого, — відповів він. А потім простяг руку і торкнувся її пальців, притримуючи дверцята. — Я хочу, щоб ти знала. Тільки думки про тебе не дали мені збожеволіти. Ні на мить я не переставав тебе любити.

— І я тебе теж, — вона потисла кістляві пальці,— і я теж.

Глава 18

Ту ніч Крістін снилися жахи, ніби вона втікає від когось містечком під час бомбардування, кругом усе палає, а з вогню дитячі голоси кличуть її на ім'я. Вона не могла відшукати жодного маляти, а той, хто за нею гнався, хотів її убити. Останнє, що вона пам'ятала зі свого страшного сну, мов батько кричить із охопленої вогнем будівлі, кричить так, ніби згорає живцем. Прокинулась уся в холодному поту. Благословлялося на світ.

Не в змозі заснути знову, вона встала, одяглась і спустилася вниз, а потім пройшла до курятника. Забрала яйця та піднялася до кухні. Там зварила два яйця для Ісаака й відрізала скибку від своєї ранкової порції житнього хліба. Потім налила до бляшанки гарячого чаю і, разом із яйцями, підсушеним хлібом, блюдечком, сірниками та сальною свічкою, склала все до маленького кошика. Знявши туфлі, дівчина навшпиньки пройшла до ляди, що вела на горище, опустила драбину й обережно залізла нагору. Там поклала ляду на місце й узялася за порожню книжкову шафу, котра легко й беззвучно відсунулася вбік. Ісаак спав із напіввідкритим ротом головою до дверцят. «Який він змучений», — подумала Крістін, не наважуючись розбудити хлопця.

вернуться

50

Боже мій! (Нім.).