— Я так за тобою скучив.
— Я за тобою теж.
— Я кохаю тебе, завжди кохав і ніколи не перестану.
Потім він знову її поцілував глибоким вогким поцілунком і стиснув персо так сильно, що стало майже боляче. Крістін обійняла його за шию і дозволила їхнім язикам сплестися в пристрасному танці. Внизу живота стало гаряче. Та по якомусь часі довелося відсторонитись.
— Не можна, — сказала вона, заперечливо хитаючи головою. — Треба, щоб ти знову був на горищі, коли вони повернуться.
— Так, — відповів Ісаак, важко дихаючи, — вибач.
— Не вибачайся, просто пообіцяй, що ніколи більше мене не покинеш.
— У мене не було вибору.
— Я знаю, — сказала дівчина, кладучи долоню йому на груди. — Просто пообіцяй, що, хай там як, а ми більше ніколи не будемо нарізно.
— Краще я піднімусь на горище.
— Пообіцяй мені,— майже благально подивилася на нього Крістін.
— Не проси того, що я не зможу виконати, сама знаєш: від нас більше нічого не залежить.
Зачинивши Ісаака на горищі, Крістін знову спустилася до кухні й ретельно відмила мокру брудну підлогу та спалила в печі його табірну форму. Дівчині було важко змусити взяти це смердюче ганчір'я до рук, але довелося пересилити себе. Вона затулила носа та рота й відчинила вікна навстіж, сподіваючись, що сусіди не звернуть уваги на специфічний запах. Після того як каструлі та ванну було витерто насухо, а рештки табірного одягу перетворилися на попіл, дівчина вийшла на вгород, аби посадити горох і редиску.
Спочатку Крістін сапкою зробила неглибокі борозни, посіяла в них зерна, загорнула землею, а потім приплескала, маленькими кроками притоптавши кожен рядок і позначила їх паличками. Після цього пішла по поливалку. Їхня жерстяна поливалка мусила бути у сховку за дров'яним сараєм, між діжкою для дощової води та водостоком. Дівчина набрала коричнюватої води і повернулася на вгород, аби полити перший рядок гороху. За третім разом, підійшовши з повною поливалкою до садової хвіртки, вона почула щось незвичне і скам'яніла. То були незнайомі голоси чоловіків, які піднімалися провулком і наближалися до її дому. Помітивши високі капелюхи та чорні форми СС, Крістін миттю заскочила до дров'яного сараю і там зачаїлася. Поставила поливалку біля ніг і підняла кілька полін. Не стругане дерево кололо долоні, але їй було байдуже. Подивившись нишком через плече, вона впізнала блакитноокого гауптшарфюрера і товстого группенфюрера, на яких наскочила, коли бігла додому від Ісаакового помешкання. Вони крокували провулком, пильно оглядаючи вікна та дахи довколишніх будівель. Через чотири чи п'ять кроків зупинялись і показували на щось руками в чорних рукавичках. Після кожного такого помаху, группенфюрер щось позначав у своєму нотатнику, а потім вони рушали далі.
Крістін залишила поливалку в дров'яному сараї і з повними руками поспішила до вхідних дверей. Декілька полін упало на землю, та вона не звернула уваги, притуляючи решту дров до грудей. На блузці залишаться брудні плями, та зараз головне було безпечно зайти до будинку. По той бік парадних дверей вона сперлася на стіну і дочекалася, коли серце уповільнить свій біг. Потім піднялася на другий поверх, поклала дрова біля печі й розсунула важкі штори у вітальні. На щастя, на вулиці вже нікого не було.
Глава 19
Упродовж наступних двох днів, доки всі займалися власними справами на першому та другому поверхах, або, ще краще, виходили на двір, Крістін піднімалася до Ісаака з приємними дрібничками: вареною картоплиною, куснем хліба, першою квіткою жовтої волошки, що провіщала швидкий кінець літа. Вночі вона по кілька разів прослизала на горище, та все ж таки гадала, що це краще робити, коли на третьому поверсі нікого немає. Вдень доводилося годинами чекати на таку можливість. Миючи посуд або відшкрібаючи підлогу, дівчина приглядалася до родичів, чи, бува, ніхто не помітив її збентеження. Попри намагання поводитись як зазвичай, серце дівчини билося нерівно, і нерви були натягнені, мов струни. Вона постійно почувала себе пташкою, котра намагається пройти повз сплячу голодну кішку.
На третій день після сніданку Крістін вийшла з кухні зі схованим у кишені фартуха круто звареним яйцем і рушила до входу на горище, щоб швидше віддати його Ісаакові. Раптом три вимогливі удари в парадні двері зупинили її. Дівчина перехилилася через поруччя й подивилася вниз.