— Устати! — викрикнув він.
Бабця послухалася першою, за нею — Марія та хлопці. Вони зіскочили з місця та відійшли до стіни. Солдати перекинули канапу, мимохідь розтоптавши лозяний кошик для шиття. Переконавшись у тому, що під канапою нікого немає, группенфюрер почав ритися в коробці з уже відремонтованим солдатським одягом, хапливо перетрушуючи та викидаючи на підлогу акуратно складені штани, сорочки та кітелі. Потім він перейшов до полиці з книжками, де спочатку уважно роздивлявся палітурку, щоб потім недбало кинути собі під ноги. Далі він грюкотів чарками та тарілками, що стояли в серванті.
— Залишся тут і не спускай з них очей, — наказав він одному з солдат, — а ви двоє,— кийок показав на Крістін із матір'ю, — підете з нами.
Дівчина відчула, що ноги не тримають її, а поле зору звужується, ніби опускається темна завіса. Мамця помітила її стан і взяла за руку, на чолі з'явилися зморшки занепокоєння. Крістін знала, що мама відчуває її тремтіння.
Йдучи за солдатами, жінки спустилися на перший поверх, а потім пройшли до козлятника, де группенфюрер наказав перевернути всю солому і навіть відра з водою. Він зайшов і до курятника, де ретельно обдивився всі запилюжені кутки. Повернувшись назад до будинку, вони спустилися до підвалу, де повикидали з ящиків усю картоплю та яблука. Потім увійшли до бабусиної спальні та спорожнили її скриню та шафу, залишивши на підлозі купи спідниць, суконь і білизни.
Піднімаючись сходами, Крістін трималася за стіну та перило, бо не була впевненою у власній здатності втримати рівновагу. Єдине, що вона тепер відчувала, було варене яйце в кишені фартуха, що на кожній сходинці стукало її по стегні.
Есесівці зазирнули до кожної спальні, де постягали покривала з ліжок, попроколювали подушки та перини, повикидали весь одяг і решту речей. Мамця з кам'яним обличчям дивилася на солдата, котрий чоботом виштовхнув з-під ліжка ящик, у якому ховали заборонений радіоприймач. Переконавшись у тому, що під ліжком порожньо, группенфюрер перемкнув увагу на ящик із білизною. Підняв складене простирадло — стало видно краєчок бокової панелі приймача. Мати пополотніла. Та, якимось дивом, побачене його не зацікавило, і, відштовхнувши ящик у куток, группенфюрер із солдатами вийшов із кімнати. Крістін почула, як мамця полегшено зітхнула. «Зараз старе радіо — наша найменша біда, — подумала дівчина, готуючись до неминучого».
У спальні Крістін группенфюрер, презирливо всміхаючись, двічі натиснув пальцем на живіт її старенького іграшкового ведмедика, та, не дочекавшись реву, відкинув його на ліжко. Дівчині довелося змусити себе стояти спокійно, хоча кортіло вхопити ведмедика й не дати давнішній Ісааковій записці випасти назовні.
Закінчивши з останньою спальнею на третьому поверсі, солдати повернулися до сходів. Крістін уже почала заспокоюватись, гадаючи, що це — все, й вони зараз залишать будинок. Але, не дійшовши до сходів, группенфюрер зупинився й показав кийком на стелю.
— А це що таке?
І не чекаючи на відповідь, жестом наказав солдатам відчинити ляду.
— Горище, — сказала мама.
На мить в очах потемніло, і Крістін мусила закусити щоку, аби не закричати з розпачу. Здавалося, всі бачать, як вона тремтить зі страху. Мозок запрацював, гарячково шукаючи вихід. Як їх зупинити?
Молодий есесівець відчинив ляду, опустив драбину й поліз угору, однією рукою тримаючи автомат напоготові. Группенфюрер показав Крістін із матір'ю лізти слідом. Дівчина не знала, де знайти на це сили. На мить їй приверзлося, що байка про безголовий дядьків привид може спрацювати. Але группенфюрер розтяг в усмішці свої товсті губи, виставляючи на показ ряд гнилих зубів, і подав їй руку. Та Крістін удала, що не помічає його галантності й, тримаючись обома руками за драбину, полізла вгору. Щойно вона опинилася на горищі, в отворі показався группенфюрер. Крістін подумала, що, мабуть, так вилазять із могил упирі. «Коли як слід дати йому по голові,— виникла раптова ідея, — товстун сторчма полетить униз і, дасть Бог, зламає собі шию». Та перш ніж вона встигла що-небудь зробити, группенфюрер уже стояв поруч і ніби ненароком торкався її передпліччя.
— Для чого там солома? — запитав він, показуючи під запасне куряче сідало.
— Для курчат, — відповіла мамця.
Группенфюрер іще раз мимохіть зачепив руку Крістін і почав обходити горище. За його наказом солдат перекидав коробки та перетрушував старі шухляди. Потім вони обдивилися порожню книжкову шафу, що нею дівчина заставила потаємні дверцята, й уважно оглянули кріплення даху. Крістін не піднімала очей від підлоги, сподіваючись на те, що так ніхто не помітить її наляканого обличчя. Нарешті, переконавшись у тому, що й тут нікого немає, группенфюрер дав сигнал спускатися. Дівчина відступила вбік, коли він проходив повз неї. Знову солдат був першим, а группенфюрер — останнім.