Солдат так і тримав дуло пістолета біля скроні хлопця, скануючи поглядом натовп бранців, у випадку хоч якогось непослуху готовий натиснути на гачок. Крістін обсипало крижаним холодом, у горлі пересохло, ніби вона щойно наїлася снігу.
В охоронцеві вона впізнала Стефана, хлопця своєї подруги Каті.
На секунду їхні погляди зустрілися, й іскра впізнавання блискавкою промайнула в його очах. Але перш ніж Крістін устигла відкрити рота, щоб озватися до Стефана та показати йому Ісаака, той уже віддалявся, тягнучи за собою ридаючого хлопчину. Зненацька щось зробилося зі слухом Крістін. У вухах бриніли лише два звуки: розпачливе ридання відстороненої від сина матері та низьке гудіння колючого дроту на паркані. Вона заплющилась і сперлася на руку Ісаака. «Як таке може бути? — думала вона». Крижаний холод обіймав усі нутрощі. «Може, я сню? Може, це все — тільки мій страшний сон?»
Вони з Ісааком підійшли до вартових. Не встигла вона спам'ятатись, як уже рухалася праворуч з іншими жінками, а Ісаак, відсторонений ліворуч, поступово віддалявся від неї. Крістін не пам'ятала миті, коли їхні руки роз'єднались, і наполегливо намагалася відновити відчуття тепла його пошерхлої долоні. Вона картала себе за неспроможність згадати його запах і вираз рідного обличчя, щоб триматися за них якомога довше. Усе відбувалося занадто швидко. Жіноча та чоловіча колони рухалися в різних напрямках, заглиблюючись у табірний простір, тож молоді люди недовго могли проводжати очима одне одного. Високі паркани з колючого дроту та стіни бараків відділили Крістін від Ісаака не згірш від есесівців на вході.
Крістін намагалася нічим не виявляти свого збентеження, коли під проводом двох жінок у формі унтершарфюрер СС її з товаришками у нещасті було загнано до великого приміщення з рядами дерев'яних лав. Уздовж рядів мовчазно та непорушно стояли виснажені бранки з великими ножицями в руках. Вони були вбрані в однакові, погано підігнані смугасті плаття. Всі мали різні за довжиною та однакові за формою зачіски, точніше їжачки коротенького волосся, що тільки почало відростати. На прибулих вони дивилися порожніми й відсутніми очима, шкіра на їхніх обличчях, здавалося, прикриває самі лише кістки.
— Сісти! — прокричала жінка у формі унтершарфюрера СС.
Не встигла Крістін опуститися на лаву, як бранка у неї за спиною вже згребла коси та клацнула ножицями. Дівчина потилицею відчула холод металу. Руки бранки тремтіли, але вона швидко відрізала спочатку довгі коси, а потім і решту волосся. Коли ножицями вже вдіяти нічого не можна було, в діло пішла бритва, що ретельно виголила череп Крістін, яка впродовж усієї процедури сиділа, міцно стуливши повіки.
Унтершарфюрери ходили між рядів і викрикували накази:
— Ті, кому волосся вже зрізано, встають і йдуть у кінець зали. Там ви мусите роздягтися. Туфлі кладете на купу ліворуч, одяг — на купу праворуч, годинники й окуляри — по центру.
Крістін підвелась і провела пучками по гладенькій, лише де-не-де вкритій колючками погано виголеного волосся, шкірі. На тремтячих ногах вона пішла в бік куп жіночого одягу та взуття. Дорогою вона побачила ще якісь насипи чогось незрозумілого, тільки озирнувшись по залі, вона усвідомила, що в усіх кутках ледь не до стелі височіють гори зрізаного жіночого волосся. Крістін забракло повітря, побачене скидалося на якісь фантастичні завали сплутаної пряжі чи ниток.
Дівчина зняла свої закриті чорні туфлі й поклала їх поверх сотень пар ботинок, босоніжок, балеток та іншого жіночого взуття. Потім зняла з себе одяг і кинула його до купи суконь, спідниць, блузок, фартухів, шуб і пальт. Уся тремтячи від холоду та сорому, вона спробувала прикритися руками.
— Гей ви, свині, давайте швидше роздягайтесь! — Покрикувала інша унтершарфюрер. — На вас чекає перший у вашому брудному житті душ. Ворушіться! Бігом, бігом!
Голі та безволосі, сотні жінок стояли наляканим гуртом, гладенькі черепи, розширені від жаху очі та відстовбурчені вуха нагадували жахливий сон. Старі й молоді, тендітні й у тілі, матері, дівчатка, зовсім маленькі хлоп'ята — всі разом стояли, трусячись і чекаючи, що буде далі. «Цього просто не може бути, — думала Крістін. — Як я сюди потрапила? Напевно, це — сон. У справжньому житті такого не буває».
— Шикуйсь! — закричали вартові.— Зараз підете митись!
Вони відчинили широкі дерев'яні двері й почали заганяти жіноцтво до великої кімнати без вікон, але з бетонними стінами, стелею та підлогою.
Усередині Крістін побачила численні сопла, що звисали зі стелі, та накриті решітками дірки в цементній підлозі. Есесівки кийками підганяли неохочих, без вагань б'ючи по чому попало всіх, хто рухався недостатньо швидко. Якісь жінки намагалися вчепитися за сусідок і хлипали носом, їхні ридання гучним відлунням відбивалися від бетонних стін. Інші заходили мовчки, хтось молився, ще хтось беззвучно плакав. Матері тримали дітей на руках, заспокійливо шепотіли щось на вухо, не відводячи очей від сопел під стелею. Очевидно, дівчина була не єдиною, хто чув про газові камери. Їй страшенно закортіло втекти подалі з цього жахливого місця, та озброєні вартові добре пильнували.