– Ти куди оце розігнався?
– Я хочу зісти цього Черв’яка.
– Послухай мене уважно і запам’ятай,– почав повчально дідусь. – Обходь десятою дорогою це звабливе місце, бо всі карасі, які колись скуштували цього Черв"яка, вже давно перейшли у Вічність.
У Карасика було неясне уявлення про вічність, а от бажання з’їсти апетитного Черв’яка не минуло, а стало ще більшим. І тому одного разу, коли старий карась задрімав на сонячній поляні, Карасик поплив до того звабливого місця, де висів апетитний червоний Черв’яка. Карасик ніяк не міг второ¬пати, що може зробити йому Черв’як, який просто звисав зверху і не міг навіть самостійно рухатись. Переборюючи страх, Карасик відкусив шматочок Черв"яка. О, яка то була смачна страва!… Насолода… Амброзія… Нічого подібного Карасик ще не смакував і тому йому захотілось проковтнути всьо¬го Черв’яка, поки хтось інший не перехопить у нього таку смачну здобич. Та тільки Карасик вхопив того Черв’яка, як різкий біль опалив йому верхню губу і якась страшна сила потягнула його наверх. Карасик опирався, але марно, його витягнули з води і чиясь дужа рука схопила його за спину.
– Що ви робите?.... Що за манери?… Я не звик до такого… – затріпотів Карасик – зараз же відпустіть мене назад, а то я на вас пожаліюсь своєму дідусю.
Карасика, здається, послухали, зняли з гачка і вкинули у воду. Тільки це була не широка і глибока річка, а тісне оцинковане відро з каламутною водою, в якій вже бовталось декілька рибин.
– Що таке?… Чого нас тут зібрали?..– допитувався у сусідів карасик, бо був дуже цікавий, – Може це збори акціонерів приватизований компаній,.. чи може засідання обдурених вкладників?… Так мені не треба сюди, бо в мене немає ніяких там вкладів та і акцій ще не отримував, бо ще малий. От у мого дідуся з ощадна книжка і не одна, то краще я попливу за ним.
– Це зборище набитих дурнів, які хапають різну наживку і через те попа¬дають у різні халепи, – безнадійно сказав Окунчик, який задихався в стоячій воді.
Карасик значно краще пристосовувався до різних ситуацій і тому не надав особливої увага тим словам, а плавав вільно в відрі, познайомився з товаришами по нещастю і вихвалявся перед ними:
– Уявляєте. Деякі риби все життя живуть і не знають смаку Черв’яка… Який жах… Я не згоден так існувати. Краще я перенесу деякі тимчасові незручності, заради того, щоб тільки посмакувати таку божественну страву. Це ж така нудота – цідити через зябра воду, от їсти Черв’яків то справа… Карасика обірвали на півслові, бо дужа рука знову взяла Карасика за спину – Що за манери!… Хулігани!… Браконьєри… – затріпотів знову Карасик, щоб його відпустили. Але цього разу його не послухали, а положили на щось тверде, де стояв чарівний дух запашної олії. Від нього у карасика закружилась голова.
– О, мої пригоди продовжуються. – поддав він, відчувши цей смачний запах, якого він теж ніколи не чув у річці, а він же був дуже цікавий і розпо¬вість про не приятелям. Та раптом Карасик відчув, що бік йому стало припікати, а потім сильніше і сильніше.
– Що ви робите?… Припиніть це хуліганство!,.. Мені ж боляче!…– кричав безпорадно Карасик– Відпустіть мене назад до річки… Я хочу до дідуся… – і замовк тут бідолаха, бо перейшов у Вічність.
Загадочная женская душа
-Какое красивое сегодня небо, а до звезд, кажется, можно рукой достать. – Это сказала девушка лет восемнадцати, с правильными чертами лица, но у нее не было изюминки, что бы считаться красавицей.
– Да, очень красивое небо, – подтвердил юноша примерно того же возраста, но его чувствительные губы и мечтательный взгляд делали его моложе.
– Интересно, а есть ли жизнь на других звездах?
– Ученые утверждают, что есть, ибо звезд миллионы и миллиарды, и на одной из них могут возникнуть такие же условия, как у нас на Земле, и тогда возникнет жизнь.
– Вот бы посмотреть, как они там живут. – Катя прильнула к плечу Вадима.
– К сожалению, в ближайшее время это невозможно, – он прижал крепче девушку к себе, и сердце забилось быстрее.
– Жаль.
– А тебе здесь плохо?
– Хорошо. Особенно, когда ты рядом.
– Мне тоже хорошо, – их уста сомкнулись в долгом страстном поцелуе.
– Смотри, звезда упала.
– Да, я видел.
– Когда я была маленькая, то я думала, что звезда падает у нас в огороде, и утром бежала искать ее.