Вона зойкнула:
— То в тій торбі? Боже!…
Я сподівався гіршого, але, видно, в такому стані жінки вміють себе стримувати.
— Ми привезли його голову, щоб ви поховали її з чоловіком. Але, на жаль, не могли привезти тіла.
Вона кивнула.
— Се для тебе, — я витягнув капшук з дрібними грошима, та їх було стільки, що вони могли жити тепер бе клопотів. — Від Мирона. Замовиш по ньому службу, але не кажи, як він умер.Єретики — теж люди, а Бог — милосердний.
— Бог милосердний, — повторила вона. — Але я не допильнувала Ілька…
— Ти сама ще дитина. А се хто там у тебе?
Вона завстидалась:
— Не знаю, кого Бог дасть…
— Я можу сказати, хто. Хочеш?
— Ага.
— Тільки обіцяй, що не віддаш своєї дитини до монастиря, як твій батько віддав Мирона. Сама видиш, що з того вийшло.
— Не віддам.
Я одразу їй повірив. Мала такі очі, як у брата — сиві й трохи зимні.А мені просто нестерпно захотілось відчути порухи нового життя. Я не міг мати своїх дітей. Такі, як ми, безплідні.Я наблизився і поклав долоню на її живіт, а перед тим спитав:
— Чоловік до тебе добрий?
— Добрий, — з дитячою щирістю відказала вона. — Дуже добрий!
— Бо якби був недобрий, то я забрав би тебе до себе в Добромиль, — пожартував я.
І таки забрав би. Я доторкнувся її живота під грубою сорочкою з коноплі й відчув, як вона вся напружилась.
— Не бійся.
Під моєю рукою билося серце майбутнього. Воно ще належало жінці з тоненькими руками й ногами, яку мучив молодий голод. Я чудувався і жахався. Бо в лоні цієї жінки визрівав цілий світ, інший, ніж той, у якому я жив досі.Устократ неспокійніший, небезпечніший, пересичений зрадами, насильством, жадобою. У ньому, здавалось, неможливо буде вижити.І якби я міг проспати років сто чи двісті, я б це зробив, аби не бачити зловісних знамень у небі, кривавих битв, братовбивчої війни й облуди…І якби я міг вмерти, то вмер би просто зараз, біля ніг тієї жінки.І відкрилося мені моє призначення: якщо врятувати хоча б
одну істоту, то разом з нею врятуєш цілий рід — дітей, онуків і правнуків.І я вступив з цим дитям у новий, сімнадцятий вік, жахливий і прекрасний, бо почув під пальцями пісню життя, яку так довго шукав.
Добромиль, 1949 рік
— Тихо, не кричи!
Жебрак, що заснув під муром костелу, не збирався кричати, однак у його гвалтовному порухові було щось від загнаного звіра, котрий не може гідно прийняти смерть, бо не готовий до неї.Перед тим він так гарно спав у теплому сірому передранішньому світлі, й міг би спати ще довго, і пропустити те, чого не повинен був пропустити, — якби його не збудив Купець з Добромиля. Постав таким, яким уявляв його собі цей бідний чоловік статечний, в літах, з бородою, вбраний у все темне. Чогось бракувало в тій одежі, якоїсь дрібниці — золотого кружала з витисненою на нім бджолою. Він аж витягнув шию, намагаючись розгледіти його в складках одежі на грудях. Переконавшись, що жебрак прийшов до тями, Купець мовив заспокійливо:
— Не бійся, Антосю!
На що той, лежачи, відповів:
— Чого мені ще боятись, пане? Більше нема чого…
— А болю?
І правда, болю Антось боявся, як і кожен живий чоловік. Якби кожен міг звикнути до болю, то був би сміливішим.
— Вставай, підеш зі мною! — сказав Купець з Добромиля. — Підеш?
— Добре.
Дощ майже скінчився, але з надміру води постав туман, білий і густий, як щойно видоєне молоко. Антось не питав, куди веде його Купець, може, навіть вмирати. А коли й так, то смерть не буде тяжкою. «Ех, — думав, зітхаючи, — коби ще раз увидіти Слугу з Добромиля!» Серце його почало наповнюватись урочистою радістю. Тільки не хотів, щоб Слуга бачив його таким нендзним і брудним. Попереду шуміла невидима ріка і дорога мала вивести їх на кладку. Антось ледве встигав за Купцем: боявся, що коли той щезне в тумані, їхня стріча виявиться усього лиш сном. Коли дійшли до ріки, Купець вповільнив ходу, і тут перед Антосем постала проблема: він не знав що говорити, бо усі слова, які міг би сказати, здавались йому немудрими. Та й був певний, що Купець знає все, бо той ніколи не полишав Добромиля надовго.
Ріка була переповнена дощівкою і страшна. У такій воді втопився колись хлопчик Ілько, найменший брат Мирона-єретика. Вітер зніс його з кладки. Не з тієї, а там, нижче. Тіло знайшли в корчах, коли вода вже спала.
Купець ступив на кладку, що здригалась від потоків, й поманив за собою жебрака. Той подумав, що буде вмирати у воді.Плавати Антось не вмів.