XII
— Вина не пийте, пане, — прошепотів йому Яйк, поки вони чекали разом з септоном у приймальні. Кам’яну підлогу вкривав запашний очерет, на стінах висіли гобелени з картинами турнірів та битв.
Дунк пирхнув.
— Їй немає потреби труїти мене, — зашепотів він у відповідь. — Вона думає, що я — довготелесий бовдур із гороховою кашею між вух.
— Так сталося, що моя невістка полюбляє горохову кашу, — зазначив септон Сефтон, з’являючись звідкілясь із глеком вина, глеком води та трьома кухлями. — Так-так, я чув. Я товстий, а не глухий.
Він наповнив два кухлі вином і один — водою. Третій кухоль призначався Яйкові, який роздивився його довгим підозріливим поглядом і відставив убік. Септон удав, що не звернув уваги.
— Це вертоградський збір, — саме казав він Дункові. — Дуже тонкий, а з отрутою набуває особливо рідкісного присмаку.
Септон підморгнув Яйкові.
— Сам я соку лози майже не торкаюся, але чув від людей.
І він передав Дункові його кухля.
Вино було запашне, солодке, багате на смак, але Дунк тягнув його обережними крихітними ковточками. Та й то взявся до нього, тільки коли септон всмоктав половину свого за три великі ковтки, облизуючись після кожного. Яйк схрестив руки і не доторкнувся до своєї води.
— А вона й справді полюбляє горохову кашу, — вів далі септон. — І вас вона уподобала, пане. Я ж знаю свою невістку. Щойно я побачив вас у дворі, як понадіявся, що ви приїхали з Король-Берега по руку моєї пані.
Дунк зморщив лоба.
— А як це ви, септоне, взнали, що я з Король-Берега?
— Бережани мають особливу говірку. — Септон знову сьорбнув з келиха, побовтав вино у роті, проковтнув та зітхнув від задоволення. — Я там служив багато років. При нашому верховному септоні у Великому Септі Баелора.
Він зітхнув.
— Після весни ви б не впізнали міста. Пожежі зовсім змінили його. Чверть домівок погоріла, ще чверть стоїть порожня. Пацюки зникли. Це найдивніше. Ніколи не думав побачити місто без пацюків.
Дунк теж про таке чув.
— То ви були у місті під час Великої Весняної Пошесті?
— О так, саме так. Жахливі часи, добрий пане, просто жахливі. Сильні чоловіки на світанку прокидалися здоровими, а до вечора вмирали. Помирало так багато і так швидко, що ховати їх не встигали, а просто скидали на купи у Драконосхроні. Коли ж мерців там набрався суцільний шар у десять ступнів завтовшки, князь Водограй наказав вогнечарникам їх спалити. Вогонь сяяв крізь вікна, як у минулі часи, коли під склепінням ще гніздилися живі дракони. Вночі по всьому місті бачили тьмяне зелене сяйво шал-вогню. Опісля того я досі жахаюся зеленого світла. Казали, що весна тяжко вдарила по Ланіспортові, ще гірше — по Старограді, але у Король-Березі вона забрала кожних чотирьох з десяти. Не було спасіння ані молодим, ані старим, ані багатим, ані бідним, ані великим, ані малим. Смерть забрала нашого верховного септона — божий голос на землі, а з ним третину Превелебних та майже усіх сестер-мовчальниць. Його милість король Даерон, любий Матарис, відважний Валар, Правиця… о, які жахливі часи. Під кінець лиха половина столиці молилася Морокові.
Він сьорбнув ще.
— А ви де були, пане?
— У Дорні, — відповів Дунк.
— То дякуйте Матері за її милість. — Велика Весняна Пошесть не дійшла до Дорну. Дорнійці закрили свої кордони та порти, і цим врятувалися. Їхній приклад наслідували Арини у Долині, й теж минули біди. — Від цих балачок про смерть можна втратити смак до вина… але де ж іще шукати втіхи в такі часи? Посуха не кінчається, скільки б ми не молилися про дощ. Королівська пуща суха, як один великий трут, день і ніч там буяють пожежі. Лихий Булат та сини Даемона Чорножара плетуть змови у Тироші, а тим часом кракени Дагона Грейджоя нишпорять західними морями, наче голодні вовки, доходячи з вогнем і мечем аж до Вертограду. Вони розтягли половину багатств Файного Острова, викрали звідти сотню жінок. Князь Файян поспіхом зміцнює оборону, хоч і нагадує мені тим чоловіка, який застібає пояс цноти на вагітній дочці, коли в неї черево вже завбільшки з моє. Князь Бракен повільно помирає на Тризубі, його старшого сина забрала весна, і спадкоємцем лишився пан Ото. А Чорноліси ніколи не потерплять Харциза Бракенського за сусіду. Тож буде війна.
Дунк знав про стародавню чвару між домами Чорноліс та Бракен.
— Але хіба їхній зверхній володар не змусить їх до миру?
— На жаль, ні, — відповів септон Сефтон. — Князеві Таллі вісім років, його оточують самі жінки. Водоплинові зайві турботи ні до чого, а королю Аерису — ще й того менше. Якщо ніякий маестер не напише про цю справу книжку, то його милість, вірніше за все, нічого й не дізнається. А князь Водограй, найпевніше, жодного Бракена до короля не пустить. Не забуваймо, що наш Правиця по матері — Чорноліс, і якщо він взагалі зрушить з місця, то тільки заради того, аби допомогти родичам припнути Харциза Бракенського на налигача. Вишня Мати позначила пана Водограя у день його народження, а на полі Червонотрав’я Лихий Булат залишив ще одну позначку.
Дунк знав, що септон каже про Кровокрука. Насправді Правицю звали Брінден Водограй. Його мати походила з Чорнолісів, а батьком був король Аегон Четвертий.
Товстун випив вина і заторохтів далі.
— Що ж до короля Аериса, то його милість краще знається на старих сувоях та запилених пророцтвах, аніж на законах та звичаях панства держави. Та він навіть спадкоємця не потурбувався нагуляти. Королева Аелінора днями молиться у Великому Септі, прохаючи Вишню Матір благословити її дитям, але залишається дівою. Аерис живе у окремих покоях, і кажуть, що радше візьме до ліжка книжку, аніж жінку.
Септон знову наповнив келиха.
— Не сумнівайтеся, править нами усіма князь Водограй. Править чарами та шпигунством. Протистояти йому ніхто не здатний. Принц Маекар бурмоситься у Перелітку, плекає там образи на свого ясновельможного брата. Принц Раегель — слабкий розумом, божевільний, а діти його… ну, вони ще діти. На усіх посадах сидять друзі та улюбленці князя Водограя, пани з малої ради лижуть йому руки, а новий великий маестер так само схиблений на ворожбитстві, як і сам пан князь. Червоний Дитинець охороняють Крукові Зуби, отож короля без дозволу Правиці навіть бачити ніхто не може.
Дунк незатишно посовався на стільці. Скільки очей має пан Кровокрук? Тисячу, і ще одне. Він сподівався, що хоч вух у нього трохи менше. Деякі зі слів септона Сефтона відгонили зрадою. Дунк зиркнув на Яйка, перевіряючи, як той ся має. Вочевидь, хлопчик мужньо боровся з собою, аби якось втримати язика за зубами.
Септон звівся на ноги.
— Моя невістка щось затрималася. Напевне, як і в кожної високородної пані, перші десять переміряних суконь не пасували до її настрою. Вип’єте ще вина?
Септон налив два кухлі, не чекаючи відповіді.
— Та пані, що я помилково вважав хазяйкою замку, — мовив Дунк, обережно уникаючи інших тем для розмови, — то ваша сестра?
— Ми усі — діти однієї й тієї самої Седмиці Божої, але не рахуючи цього… ой божечки, ні. Пані Гелісента — сестра четвертого чоловіка пані Роганни, пана Ролланда Уферина, який помер навесні. Мій брат, пан Сімон Стаунтон, був його попередником. Йому випала нещаслива доля вдавитися курячою кісткою. Треба визнати, Холоднокопом гуляє безліч привидів минулого. Чоловіки помирають, а родичі їхні лишаються, аби хлюскати хазяйське вино і солодко жерти, мов зграя жирної рожевої сарани у шовках та оксамитах.
Він витер рота.
— Однак їй все ж доведеться вийти заміж знову, і то якнайскоріше.
— Доведеться? — перепитав Дунк.
— Цього вимагає заповіт її вельможного батька. Князь Виман бажав, аби його рід продовжили онуки. Захворівши, він намагався видати дочку заміж за Довговерха, аби спокійно померти і знати, що її захищатиме сильний чоловік. Але Роганна відмовилася, і його вельможність помстилися своїм заповітом. Якщо на другу річницю смерті князя його дочка лишиться незаміжньою, то Холоднокоп разом із землями перейде братові покійного у перших, Венделові. Ви могли бачити його у дворі: такий собі коротун з великим зобом, надто схильний псувати повітря. Хоча хто б казав: я теж покараний цим лихом. Та грець із ним. Головне, що сам пан Вендел — зажерливий і тупий, а його дружина — сестра князя Рябина… ще й плодюча надміру. Не встигне він перднути — а вона вже нове дитя налупила. Сини пана Вендела вдалися не кращі за нього самого, дочки — ще гірші, а разом всі тільки й рахують дні до виконання заповіту. Князь Рябин затвердив останню волю нашого пана, тож її вельможності лишилося часу до наступного нового місяця.