Коли сідало сонце, Дунк повів загін у підвал і примусив усіх помитися — навіть тих, хто вже мився ось тільки минулої зими. Після лазні жінка Сема Горбика роздала миски густого ячмінного крупнику, добре приправленого цибулею та морквою. Вояки були втомлені до смерті, але якщо послухати їх — кожен скоро стане вдвічі грізнішим за лицаря Королегвардії. Війську вже не терпілося показати свою звитягу, а пан Беніс ще й підбурював: патякав про втіхи вояцького життя, головне здобич та жінок. Двоє старих із ним погодилися. Лим після Повстання Чорножара приніс додому ножа та пару добрих чобіт; щоправда, чоботи були йому замалі й тому висіли на стіні для краси. А Баш без упину розказував, яку табірну дівку він знав, коли служив у драконячому війську.
Сем Горбик постелив у льосі вісім солом’яників, і коли усі набили кендюхи, то відразу вляглися спочивати. Беніс затримався рівно настільки, щоб виплюнути Дункові своє презирство до підопічних.
— Пан Лантух мав би гойдати якомога більше селянських дівок, поки ще мав якесь сім’я у старих яйцях. Якби він гарненько засіяв свої лани байстрюками, то зараз ми б, може, мали собі якогось путящого вояка.
— Звичайне собі селянське рушення.
На службі в пана Арлана Дунк передивився такого війська вдосталь.
— Еге ж, — відповів пан Беніс. — Тижнів за два вони б, може, звикли твердо стояти проти таких самих селян. Але проти лицарів?…
Він струснув головою та сплюнув на підлогу.
VII
Колодязь Стояку розташувався у найнижчому підвалі — темній келії зі стінами з землі та каменю. Саме там дружина Сема Горбика вимочувала, відтирала та відбивала одяг, перш ніж нести його на дах висихати. Великі кам’яні ночви служили також і купільницею. Аби зробити собі купіль, треба було натягати води цебром з колодязя, зігріти на вогні у великому чавунному казані, випорожнити казана у ночви, а тоді почати все знову. Казан уміщував чотири цебра, а ночви — три казани. Поки зігрівався третій казан, вода з першого лишалася ледь теплуватою. Пан Беніс казав, що він такий клопіт бачив у могилі, тому ряснів вошами та блохами й смердів, як старий сир.
Дунк хоча б міг звернутися за допомогою до Яйка, коли відчував нагальну потребу помитися — ось як сього вечора. Хлопець тягав воду мовчки й похмуро, а поки вона грілася, не казав ані слова.
— Яйку? — спитав Дунк, поки скипав останній казан. — Що трапилося?
Коли Яйк не відповів, Дунк попрохав:
— Допоможи-но мені з казаном.
Удвох вони перетягли його з вогню до купелі, намагаючись не обляпатися.
— Пане, — раптом спитав малий, — як гадаєте, що хоче зробити пан Явтух?
— Розібрати загату і відбити Вдовициних людей, якщо вони спробують нам завадити.
Він говорив гучно, бо поруч плюскала вода. Білою завісою здіймалася пара, від якої обличчя аж пашіло.
— В них щити виплетені з гілля, пане. Спис або стріла з арбалета прохромить їх наскрізь.
— Коли вони будуть готові, ми знайдемо їм щось із обладунків.
На більше годі було сподіватися.
— Їх усіх можуть повбивати, пане. Гак-Байрак іще наполовину хлопчина. Віл Ячмінь хоче одружитися, щойно прийде септон. А Великий Роб не відрізняє лівої ноги від правої.
Дунк упустив порожній казан, і той гепнув на втоптану земляну підлогу.
— Рогер із Грошодубу загинув на полі Червонотрав’я ще молодшим за Гака-Байрака. У війську твого батька були й одружені чоловіки, й такі, що ніколи раніше не цілували дівчат. А сотні з них, ба навіть тисячі, не розрізняли лівої ноги від правої.
— То інша справа, — уперся Яйк. — То була війна.
— Зараз теж. Така сама, тільки менша.
— Менша й дурніша, пане.
— Це не тобі судити і не мені, — відповів Дунк. — Їхній обов’язок — піти на війну, коли пан Явтух накаже… і загинути, якщо вже така доля.
— Тоді дарма ми давали їм імена, пане. Як загинуть — буде тяжче їх оплакувати.
Він болісно скривився.
— А от із допомогою чобота…
— Ні.
Дунк став на одну ногу, щоб стягнути власного чобота.
— Гаразд, але ж мій батько…
— Ні.
Другий чобіт полетів туди ж, куди й перший.
— Але ми тоді…
— Ні.
Дунк стягнув через голову просяклу потом сорочку і кинув її Яйкові.
— Попроси жінку Сема Горбика, щоб випрала.
— Попрошу, пане, але ж…
— Я сказав — ні. Тобі дати ляща у вухо, щоб краще чув?
Дунк розшнурував штани. Під ними нічого, крім Дункового тіла, не було — у спеку не дуже кортіло вдягати ще й підштанки.