— Та не м’яке, — жалюгідно промимрив Дунк. — Я хотів сказати, руде. Ваше волосся таке чудово руде.
— Чудово руде, пане? Та хоч не таке жовтогаряче, як ваше обличчя?
Вона засміялася, і усі навколо підхопили. Усі, окрім пана Лукаса Довговерха.
— Пані, — встряг він, — це один з найманих горлорізів Стояка. Він був разом із Бенісом Бурощитом, коли той напав на ваших копачів коло греблі й попсував Волмерові обличчя. Старий Осгрей надіслав його на перемовини з вами.
— Саме так, мосьпані. Мене звати Дункан Високий.
— Як ви сказали? Дункан Сліпоокий? — спитав бородатий лицар із потрійною блискавкою Лейгодів на грудях.
Навкруги знову зареготали. Навіть пані Гелісента отямилася достатньо, щоб захихотіти.
— Хіба у Холоднокопі разом із моїм батьком померли всі шляхетні звичаї? — спитала дівчина. Та ні, не дівчина, а доросла жінка. — Як пан Дункан міг зробити таку помилку, питаю я вас?
Дунк кинув на Довговерха недобрий погляд і відповів:
— Це моя вина.
— Справді? — Червоняста Вдовиця роздивилася Дунка з ніг до голови, найдовше затримавшись на його грудях. — Дерево та падаюча зірка. Не бачила цього герба раніше.
Вона торкнулася його сорочки, провела двома пальцями по гілці в’яза.
— Ще й намальований, не вигаптуваний. Я чула, що дорнійці малюють на шовку, але ви для дорнійця завеликий.
— Не всі дорнійці такі вже малі, мосьпані. — Дунк відчував її пальці крізь шовк. Рука в неї теж була веснянкувата. Можна присягнутися: вона веснянкувата уся, з ніг до голови. У роті дивно пересохло. — Я рік пробув у Дорні.
— Чи там усі дуби виростають такими високими? — спитала вона, обводячи гілку дерева пальцями навколо його серця.
— Тут зображено в’яза, мосьпані.
— Я запам’ятаю. — Вона забрала руку і споважніла. — Спека та пил не дозволять нам розмовляти у дворі. Септоне, проведіть пана Дункана до моєї приймальні.
— З радістю, люба невістко.
— Наш гість, певно, схоче пити. Пришліть туди глек вина.
— Справді? — Товстун лагідно всміхнувся. — Гаразд, воля ваша.
— Я приєднаюся до вас, щойно перевдягнуся.
Відчепивши пояса з сагайдаком, вона передала його супутникові.
— Маестер Керрік також потрібен. Пане Лукасе, попрохайте його, аби прийшов.
— Приведу негайно, мосьпані, — відповів Лукас Довговерх.
Пані кинула на свого каштеляна доволі холодний погляд.
— Немає потреби. Я знаю, як багато часу забирають ваші замкові обов’язки. Достатньо, якщо ви попросите маестра Керріка до моїх покоїв.
— Мосьпані! — покликав їй услід Дунк. — Мого зброєносця примусили чекати біля воріт. Можна йому теж приєднатися до розмови?
— Зброєносця? — Усмішка зробила з неї дівчинку п’ятнадцяти років замість жінки двадцяти п’яти. Гарненьку дівчинку, хитрооку та смішливу. — Звісно, якщо ваша ласка.
XII
— Вина не пийте, пане, — прошепотів йому Яйк, поки вони чекали разом із септоном у приймальні. Кам’яну підлогу вкривав запашний очерет, на стінах висіли гобелени з картинами турнірів та битв.
Дунк пирхнув.
— Їй немає потреби труїти мене, — зашепотів він у відповідь. — Вона думає, що я — довготелесий бовдур із гороховою кашею між вух.
— Так сталося, що моя невістка полюбляє горохову кашу, — зазначив септон Сефтон, з’являючись звідкілясь із глеком вина, глеком води та трьома кухлями. — Так-так, я чув. Я товстий, а не глухий.
Він наповнив два кухлі вином і один — водою. Третій кухоль призначався Яйкові, який роздивився його довгим підозріливим поглядом і відставив убік. Септон удав, що не звернув уваги.
— Це вертоградський збір, — саме казав він Дункові. — Дуже тонкий, а з отрутою набуває особливо рідкісного присмаку.
Септон підморгнув Яйкові.
— Сам я соку лози майже не торкаюся, але чув від людей.
І він передав Дункові його кухля.
Вино було запашне, солодке, багате на смак, але Дунк тягнув його обережними крихітними ковточками. Та й то взявся до нього тільки тоді, коли септон всмоктав половину свого за три великі ковтки, облизуючись після кожного. Яйк схрестив руки і не доторкнувся до своєї води.
— А вона й справді полюбляє горохову кашу, — вів далі септон. — І вас вона уподобала, пане. Я ж знаю свою невістку. Щойно я побачив вас у дворі, як понадіявся, що ви приїхали з Король-Берега по руку моєї пані.
Дунк зморщив лоба.
— А як це ви, септоне, взнали, що я з Король-Берега?
— Бережани мають особливу говірку. — Септон знову сьорбнув з келиха, побовтав вино у роті, проковтнув та зітхнув від задоволення. — Я там служив багато років. При нашому верховному септоні у Великому Септі Баелора.