Час від часу Дунк наказував Яйкові ганятися за курями, щоб розвивати прудкість та спритність. Але якби він сказав про це пані, вона б узяла їх на кпини. Загалом вона добряче відволікала його своїм носиком-ґудзиком та веснянками. Дункові доводилося нагадувати собі, навіщо пан Явтух його прислав.
— Я присягнув на мечі панові Осгрею, мосьпані, — мовив він твердо. — І не порушу присяги.
— Гаразд, пане. Тоді візьмемося до справи більш гидкої. — Пані Роганна смикнула за косу. — Ми не терпимо нападів на Холоднокоп та його людей. Отже, розкажіть мені, чому я не повинна зашити вас у мішок.
— Я приїхав на перемовини як посланець, — нагадав він, — і пив ваше вино.
Смак вина — солодкий, густий — ще відчувався у роті. Поки що його не отруїли. Навпаки — вино, здається, додало сміливості.
— Та й мішка в вас такого немає, щоб я помістився.
На його полегшення, від Яйкового жарту пані всміхнулася.
— Проте в мене є декілька, куди поміститься Беніс. Маестер Керрік каже, що Волмерові розпанахали обличчя трохи не до кістки.
— Визнаю, мосьпані, панові Бенісу трохи урвався терпець. Пан Явтух прислав мене, щоб заплатити виру.
— Виру? — Роганна засміялася. — Знала я, що він старий, але не знала, що аж такий. Невже він гадає, що ми живемо у Вік Звитяжців, коли життя людини рахували на срібняки?
— В копача ніхто не відібрав життя, мосьпані, — нагадав Дунк. — Я взагалі не бачив, щоб когось убили. Йому обличчя порізали, та й годі.
Її пальці ліниво перебирали косу.
— То скажіть мені, благаю, як дорого пан Явтух оцінив Волмерову щоку?
— Одного срібного оленя йому і ще три вам, мосьпані.
— Пан Явтух дає за мою честь жебрацьку ціну. Хоча хто б казав — три срібняки кращі за трьох курей. Але ще кращий був би пан Беніс власною особою, доправлений сюди для покарання.
— Для покарання? У вже згаданому мішку?
— Може, й так. — Вона накрутила косу на одну руку. — Хай Осгрей прибере своє срібло. За кров платять лише кров’ю.
— Гаразд, — відповів Дунк, — ви, мосьпані, може, й у своїй правді, та давайте покличемо порізаного Бенісом добродія і запитаємо, що його більше втішить: срібний олень чи Беніс у мішку.
— О, я певна, він би хотів того й іншого, а якщо не можна, тоді срібла. Тут я, пане, сумнівів не маю. Але обирати не йому. Справу вирішують між собою лев і павук. Йдеться вже не про хлопську щоку, а про Беніса. Я хочу мати Беніса, і я його матиму. Ніхто не може в’їхати на мою землю, вчинити свавілля над одним із моїх і втекти, аби глузувати з мене.
— Але ваша вельможність в’їхали на землю Стояка і вчинили свавілля над одним із людей пана Явтуха, — ляпнув Дунк, навіть не спинившись подумати.
— Хіба? — Вона знову смикнула косу. — Якщо ви про того крадія овець, то я довго терпіла. Двічі жалілася Осгреєві, а він нічого не робив. Я не прошу тричі. Закон короля дає мені право ями та шибениці.
Цього разу їй відповів Яйк.
— На вашій землі, — заперечив малий. — Закон короля дає зверхньому панові право ями та шибениці на його власній землі.
— Який розумник, — відповіла пані. — Такі речі знаєш. Тоді, може, знаєш і те, що земельний лицар не має права карати людину без дозволу свого зверхнього князя. Пан Явтух тримає Стояк від князя Рябина. Проливши кров, Беніс порушив королівський мир. І тепер має за це відповісти.
Вона перевела очі на Дунка.
— Якщо пан Явтух доправить до мене Беніса, я накажу вирвати йому ніздрі, та й по тому. Справу буде скінчено. Але якщо мене змусять брати його силоміць, то так легко він не відбудеться.
Дункові зненацька стало зле у животі.
— Я перекажу ваші слова, та мій пан не видасть пана Беніса задурно.
Повагавшись, він додав:
— Увесь цей клопіт виник з-за греблі. Якби ж ваша вельможність погодилися її розвалити…
— Не може бути й мови! — оголосив молодий маестер коло пані Роганни. — З землі Холоднокопу живе удвадцятеро більше селян, аніж зі Стоякової. Поля пшениці, ячменю та кукурудзи, що належать їхній вельможності, помирають від посухи. Ще є пів-десятка плодових садів, де ростуть яблука, абрикоси, три різновиди груш. Є тільні корови, п’ять сотень голів чорноносих овець, табун найкращих коней у Обширі. Самих тільки жеребних кобил — аж цілий тузінь.
— Пан Явтух теж має овець, — відповів Дунк. — На полях у нього дині, боби, ячмінь, а ще…
— Ви забираєте воду для рову! — вигукнув Яйк.
«Саме хотів сказати про рів» — подумав про себе Дунк.
— Рів необхідний для оборони Холоднокопу, — відрізав маестер. — Чи ви пропонуєте пані Роганні залишитися беззахисною перед нападом у такі непевні часи?
— Ну, — проказав Дунк, — сухий рів — він теж рів. Мосьпані мають міцні мури та сильних хоробрих воїнів для їхнього захисту.