Але все одно я, потягнувшись, щоб перевірити пульс на шиї, очікую, що Енді от-от схопить мене за зап’ясток. Але цього не стається. Він
незрушний. І коли я намагаюся намацати пульс, під пальцями тиша.
— Він мертвий, — кажу я.
Якусь мить Міллі витріщається на мене, а відтак рука з перцевим
балончиком знесилено падає. Вона опускається на кушетку й ховає
обличчя в долонях. Враження таке, що вона лишень зараз усвідомила, що сталося. Усвідомила, що вона накоїла.
— Боже милий… Боже, ні!
— Міллі…
— Ти ж знаєш, що це означає. — Вона скидає на мене запалені очі.
Лють зникла без сліду, і все, що лишилося натомість, — страх. — Це
кінець. Я загримлю назад у в’язницю й сидітиму до скону.
Сльози струменять у неї щоками, плечі беззвучно здригаються — так
плаче Сісі, коли не хоче, щоб про це хтось знав. Міллі раптом здається
мені неймовірно юною. Просто дівчинкою.
Саме тоді я здобуваюся на рішення.
Я сідаю обіч неї на кушетку й лагідно обіймаю її за плечі.
— Ні, ти не потрапиш у в’язницю.
— Про що ти, Ніно? — Міллі зводить до мене залите слізьми
обличчя. — Я його вбила! Я тримала його замкненим у цій кімнаті
тиждень! Як я після такого можу не потрапити до в’язниці?
— Не потрапиш, тому що тебе тут не було, — кажу я.
Міллі витирає очі тильним боком долоні.
— Ти про що?
«Сісі, рідненька, будь ласка, пробач мені за те, що я збираюся
зробити».
— Ти зараз підеш. Я скажу поліції, що цей тиждень тебе тут не було.
Збрешу, що дала тобі відпустку.
— Але ж…
— Це єдиний спосіб, — кажу я гостро. — У мене є шанс
викараскатися. У тебе — ні. Я… Я вже лежала в божевільні через
проблеми з психікою. У найгіршому разі… — Глибоко вдихаю. — У
найгіршому разі мене просто знову запроторять у психушку.
Міллі супиться. Кінчик носа в неї почервонів.
— Це ж ти залишила мені перцевий балончик, так?
Киваю.
— Ти сподівалася, що я його вб’ю.
Знову киваю.
— То чому ти просто сама його не вбила?
Хотіла б я мати просту відповідь на це запитання. Я боялася, що
мене викриють. Боялася, що потраплю до в’язниці. Боялася, як моя
донька буде без мене.
Однак усі ці виправдання зводяться до того, що я просто не могла. Я
не мала снаги позбавити його життя. Натомість вчинила жахливе: підступом спробувала примусити Міллі його вбити.
І вона це зробила.
Тепер вона може провести решту життя за ґратами за це, якщо я не
допоможу.
— Будь ласка, їдь, поки є така нагода, Міллі. — Сльози печуть очі. —
Їдь. Поки я не передумала.
Повторювати двічі не доводиться. Вона спинається на ноги та
квапливо виходить з кімнати. Згасає звук кроків. Гупають вхідні двері, і в будинку я залишаюся сама. Я та Ендрю, який мертвими очима
дивиться в стелю. Усе закінчено. Насправді закінчено. Лишилося
зробити тільки одне.
Беру телефон і викликаю поліцію.
РОЗДIЛ ШIСТДЕСЯТИЙ. НIНА
Якщо я вийду із цього будинку, то лишень у кайданках. Жодного
іншого виходу із цієї ситуації я не бачу.
Сиджу на обіп’ятій шкірою канапі, стиснувши коліна. Міркую про
те, чи це, бува, не востаннє мені випала нагода на ній посидіти. Чекаю, поки спуститься з горища детектив. Сумочка моя стоїть на кавовому
столику, я рвучко хапаю її. Либонь, мені б годилося сидіти тихо й
незрушно, як і належить порядній підозрюваній у вбивстві, але я не
здатна стриматися. Витягаю телефон, виводжу на екран перелік
останніх вхідних дзвінків. Обираю той номер, що в списку стоїть
першим.
— Ніно? Що відбувається? — Голос в Ензо стривожений. — Що
сталося?
— Поліція досі в будинку, — видихаю я. — Я… все це дуже
паскудно. Для мене паскудно. Вони вважають…
Я не хочу проголошувати цього вголос. Вони вважають, буцімто я
вбила Енді. А я його не вбивала — себто в прямому сенсі цього слова
не вбивала. Він помер від зневоднення. Але вони все одно вважають, що це моя провина.
Я ж бо можу покласти всьому цьому край. Можу розповісти про
Міллі. Але я цього не робитиму.
— Я свідчитиму на твою користь, — каже Ензо. — Розповім про те, що він з тобою витворяв. Я ж бачив, як він тебе замикав нагорі.
Так, він справді збирається це зробити. Він ладен на будь-що, аби
допомогти мені. Але наскільки вартим довіри зважать свідчення
чоловіка, якого достеменно назвуть моїм таємним коханцем? А я
навіть заперечити цього не зможу. Я ж бо справді спала з Ензо.
— Із Сісі все гаразд? — питаю я.