— Так.
Заплющуюся, намагаючись вирівняти дихання.
— Вона дивиться телевізор?
— Телевізор? Ні-ні-ні. Я вчу її італійської. У неї дуже класно
виходить.
Попри все я сміюся. Хоча сміх виходить якийсь благенький.
— Можна мені з нею поговорити?
На мить у слухавці западає тиша, а тоді я чую голос Сісі.
— Ciao, Mama! [28]
Сковтую слину.
— Привіт, сонечко. Як ти?
— Bene[29] . Коли ти по мене приїдеш?
— Уже незабаром, — брешу я. — Просто вивчай італійську, а я
приїду, щойно зможу… — Зітхаю. — Я… я дуже тебе люблю.
— І я тебе теж люблю, мамо!
Детектив Коннорс спускається сходами, кроки його розлунюються, наче постріли. Я квапливо пхаю телефон до сумочки і кладу її назад на
столик. Схоже, після того, як він оглянув тіло Енді, у нього виникло
чимало нових запитань. Я бачу це з виразу його обличчя, коли він сідає
на канапу обіч мене.
— Отже, — починає він. — Вам щось відомо про походження синців
на тілі чоловіка?
— Синців? — перепитую я, щиро спантеличена.
Про відсутні зуби я знаю, але не розпитувала Міллі про інші
подробиці того, що сталося в кімнаті на горищі.
— Уся нижня частина його черева вкрита великими пурпуровими
синцями, — каже Коннорс. — І всі його… гм… статеві органи так
само. Вони майже чорні від синців.
— Боже милий…
— Як гадаєте, звідки взялися синці?
Зводжу брови.
— Ви що, вважаєте, що це я його гамселила?
Сама ця ідея просто сміховинна. Енді був значно вищим за мене, і
весь — суцільні м’язи. А у мене з м’язами значно гірше.
— Я уявлення не маю, що тут сталося… — Наші погляди
зустрічаюся, і я намагаюся не відводити очей.
— Тобто ви стверджуєте, що ваш чоловік випадково замкнувся на
горищі, а ви не одразу зрозуміли, що його немає. Так?
— Я вважала, що він у відрядженні, — кажу я. — Він зазвичай
дістається до аеропорту на таксі.
— І увесь цей час вам не надходило жодних текстових повідомлень
від нього, жодних дзвінків, і це не викликало у вас занепокоєння… —
веде далі детектив. — Ба більше, є ще дещо: з розмови з його батьками
витікає, що минулого тижня він попросив вас поїхати.
Це я заперечувати не зможу.
— Так, справді. Саме тому ми не розмовляли.
— А що ви можете розповісти про цю… Вільгельміну Келловей? —
Він витягає маленький записник із кишені й звіряється з власними
нотатками. — Вона ж бо працювала на вас, чи не так?
Знизую плечима.
— Я її відпустила на тиждень. Донька була в таборі, тому я
вирішила, що її допомога нам наразі непотрібна. Увесь цей тиждень я
її не бачила.
Упевнена, вони намагатимуться зв’язатися з Міллі, але я докладу
максимум зусиль, щоб її викреслили зі списку підозрюваних. Це
найменше, що я можу зробити після того, що їй заподіяла.
— Отже, ви намагаєтеся мене переконати, що дорослий чоловік
примудрився випадково сам себе замкнути на горищі — ще й без
смартфона, — навіть попри те, що кімната замикається лишень ззовні?
— Детектив так високо зводить брови, що вони мало не торкаються
лінії росту волосся. — А поки він був у тій кімнаті, то взяв і просто
знічев’я вирішив видерти собі чотири зуби?
Так, зараз, у переказі, все це звучить… своєрідно.
— Місис Вінчестер… — каже детектив. — Ви самі вірите в те, що
ваш чоловік теоретично міг таке собі заподіяти?
Відкидаюся на спинку канапи, намагаючись не давати взнаки того, який мене б’є трем.
— Можливо. Ви ж його не знали.
— Власне, — каже він, — це не зовсім так.
Рвучко скидаю на нього очі.
— Перепрошую?
Божечки. Це вже значно гірше. Цей сивий детектив саме того віку, щоб виявитися партнером з гри в гольф мого свекра. Чи, може, він з
тих, хто дізнався на власному прикладі, якою щедрою може бути
родина Вінчестерів. У мене терпнуть зап’ястки, наче на них уже
заклацують кайданки.
— Особисто знайомі ми не були, — пояснює Коннорс. — Але з ним
була добре знайома моя донька.
— Ваша… донька?
Він киває.
— Її звати Кейтлін Коннорс. Цей світ дуже тісний — вони з вашим
чоловіком колись були заручені.
Кліпаю. Кейтлін. Та сама наречена, з якою Ендрю розірвав був
стосунки, перш ніж ми двоє зійшлися. Та сама, яку я стільки разів
намагалася знайти, але безуспішно. Кейтлін — донька цього чоловіка.
Але що це для мене означає?
Детектив стишує голос так, що мені доводиться нашорошувати вуха, аби почути.
— Вона дуже важко переживала їхній розрив. Не хотіла про це