дещицю смутку. Я ніколи не думала, що мама отак-от кине мене
напризволяще. «Доста, Міллі. Це була остання краплина».
Намастивши крекери арахісовим маслом, я ріжу на кружальця банан
і прикрашаю ним кожен крекер. Мені дуже до смаку банан з
арахісовим маслом.
— Тадам! — ставлю тарілку на кухонну стійку перед Сесілією. —
Крекери з арахісовим маслом і бананом!
Її очі розширюються.
— З арахісовим маслом і бананом?..
— Слово честі, це дуже смачно!
— Але в мене алергія на арахісове масло! — Її щоки стрімко
маковіють. — Арахісове масло для мене небезпечне! Ти що, намагаєшся мене вбити?
У мене обривається серце. Ніна ані пів слова не сказала про алергію
на арахіс. До того ж арахісове масло отак-от просто стоїть у них у
шафці! Якщо в малої ця страшна алергія на арахіс, нащо тримати
вдома такий небезпечний для її здоров’я смаколик?..
— Мамо! — верещить Сесілія, зірвавшись із табурета й кидаючись
до сходів. — Служниця хотіла отруїти мене арахісовим маслом!
Мамусю!
«Боже милий».
— Сесіліє! — сичу я. — Це ж бо просто випадковість! Я не знала, що
в тебе алергія, і…
Але Ніна вже квапливо збігає сходами донизу. Попри те, який
розгардіяш у будинку, у неї самої вигляд бездоганний: вона знову в
засліпливо-білій спідниці й такій самій блузі. Білий її личить. І Сесілії.
А вони обоє личать цьому будинку.
— Що тут відбувається? — вигукує Ніна, спустившись сходами.
Здригаюся, коли Сесілія кидається в материні обійми, обхопивши її
за талію.
— Вона намагалася примусити мене їсти арахісове масло, мамусю! Я
сказала, що в мене алергія, але вона не захотіла навіть чути!
Бліді Нінині щоки пашіють.
— Міллі, це правда?
— Я… — У горлі в мене раптом шерхне. — Присягаюся, я не знала, що в неї алергія.
Ніна супиться.
— Я вам про це розповідала, Міллі. Це просто неприпустимо!
Нічого вона мені не розповідала. Ані слова не сказала про те, що в
Сесілії алергія на арахіс. Життям своїм присягаюся. А навіть якби вона
справді мені про це розповідала, то нащо тоді залишила слоїчок з
арахісовим маслом у шафі? Він же стояв на самісінькій видноті!
Але Ніна не повірить жодним моїм виправданням. Вона вже вбила
собі в голову, що я мало не вколошкала її донечку. Я просто увіч бачу, як посада служниці вислизає в мене з-під пальців.
— Мені дуже шкода, — кажу, сковтнувши клубок у горлі. — Мабуть, я забула про це. Обіцяю, такого більше ніколи не станеться.
Сесілія тим часом уже ридає. Ніна пригортає її, ніжно пестить біляве
волосся. Коли ридання вщухають, Сесілія все одно чіпляється за матір.
Я почуваюся страшенно винною. У глибині душі я знала, що не варто
пригощати чимось дітлахів, попередньо не узгодивши цього з їхніми
батьками. Тут я схибила, і, якби Сесілія не була такою пильною, могло
статися щось жахливе…
Ніна глибоко зітхає. Приплющує на мить очі. Відтак знову
розплющується.
— Гаразд. Але, будь ласка, більше ніколи не забувайте такої важливої
інформації.
— Не забуду, присягаюся, — стискаю п’ястуки. — Хочете, я викину
той слоїчок з арахісовим маслом, що стоїть у креденсі?
Вона якусь мить мовчить.
— Ні, краще не треба. Воно може нам знадобитися.
Мені хочеться сплеснути руками. Але, врешті-решт, вирішувати їй.
Якщо вона справді хоче тримати в оселі арахісове масло, яке є
смертельно небезпечним для її доньки, — то хай собі як знає. А я знаю
напевне, що ніколи більше до того масла не торкнуся.
— До речі, — каже Ніна. — А коли вже буде вечеря?
Вечеря? Я що, мала готувати вечерю? Ніна уявила, що й про це ми з
нею розмовляли? Проте я не збираюся знову перепрошувати після
щойного жахіття з арахісовим маслом. Зараз знайду щось у
холодильнику та приготую.
— О сьомій, мабуть, — кажу я.
До сьомої ще три години, часу я матиму більш ніж достатньо.
Вона киває.
— І ви не додаватимете до жодної страви арахісового масла, чи не
так?
— Певно, що не додаватиму.
— Будь ласка, не забудьте про це, Міллі.
— Не забуду. А ще в когось у будинку є алергія на якісь продукти?
Чи непереносимість?
Чи немає в малої алергії на яйця? На бджолині укуси? На надмірну
кількість домашніх завдань? Мені треба це знати. Я не можу
ризикувати знову вскочити в халепу.
Ніна хитає головою. Сесілія нарешті відриває заплакане личко від
материних грудей і злостиво дивиться на мене. Так, розпочалися наші