дотриматися ідеального балансу.
Серйозно киваю.
— Я зрозуміла.
Поки тарілка з нагетсами обертається в мікрохвилівці, Енді
роззирається. Кухня тут щонайменше вдвічі більша, ніж уся та
квартира, з якої мене виселили були.
— Я навіть до пуття не знаю, скільки грошей ми вгатили, щоб
зробити ремонт на цій кухні. А Сесілія все одно зголошується їсти
виключно те, що приготовано в мікрохвилівці.
«Розпещене мале стерво», — от що бринить у мене на самісінькому
кінчику язика. Але я втримуюся й не кажу цього вголос.
— Принаймні вона чітко знає, чого хоче.
— Це точно.
Мікрохвилівка пищить. Ендрю витягає тарілку з гарячезними, просто
із жару, курячими нагетсами.
— А ви? Ви вже поїли?
— Я візьму щось перекусити до себе в кімнату.
Він зводить брову.
— А до нас не хочете приєднатися?
Якась частина мене залюбки пристала б на його пропозицію. В
Ендрю Вінчестері є щось дуже привабливе, і я не годна опиратися
бажанню ближче з ним роззнайомитися. Але водночас розумію, що це
було б помилкою. Якщо Ніна увійде до кухні й побачить, як ми, сміючись і теревенячи, сидимо за столом, їй це достеменно не
сподобається. Крім того, у мене є передчуття, що Сесілія докладе
максимум зусиль, аби зіпсувати вечір.
— Я краще поїм у себе, — твердо кажу я.
Вигляд в Ендрю такий, наче він збирається заперечити, але потім
змінює свою думку.
— Вибачте, — каже він. — Просто в нас ніколи ще не було прислуги
з проживанням, тому я не дуже добре розуміюся на вимогах етикету в
цьому випадку.
— І я також, — зізнаюсь я. — Але мені здається, що Ніні не
сподобалося б, якби вона побачила, що я вечеряю тут, з вами.
Затамовую дух, міркуючи, чи, бува, не бевкнула зайвого, вказавши на
очевидне. Але Ендрю киває.
— Так, мабуть, маєте слушність.
— Хай там як… — Я скидаю голову, щоб зустрітися з ним очима. —
Дякую за майстер-клас щодо нагетсів.
Він широко всміхається.
— Звертайтеся, якщо виникнуть якісь питання.
Він забирає тарілку з нагетсами й повертається до їдальні. Коли він
іде, я, стоячи просто біля рукомийника, квапливо запихаюся стейком, від якого відмовилася Сесілія, а тоді йду до себе нагору.
РОЗДIЛ ДЕСЯТИЙ
Тиждень по тому я, спустившись до вітальні, бачу посеред кімнати
Ніну з напхом напханим мішком для сміття в руці. Перше, що спадає
мені на думку: «Боже милий, що цього разу?!»
Так, у будинку Вінчестерів я провела наразі лише тиждень, а
почуваюся так, наче вже тут кілька років. Ба ні, навіть кілька століть.
Настрій у Ніни змінюється з лячною непередбачуваністю. От вона
мене обіймає і щебече, що дуже цінує мою допомогу. А наступної миті
вже шпетить за те, що я не виконала її доручення… якого вона мені не
давала. М’яко кажучи, жінка вона з норовом. А Сесілія — мале стерво, і моя присутність дівчисько страшенно дратує. Були б у мене інші
варіанти працевлаштування, я вже звільнилася б.
Але варіантів немає, тому не звільняюся.
Єдиний із членів цієї родини, який не доводить мене до сказу, — це
Ендрю. Ми з ним нечасто перетинаємося, але наші кілька розмов були
такі… нормальні. А мене наразі приваблює нормальність. Відверто
кажучи, Ендрю мені іноді шкода. Мати Ніну за дружину — те ще
завданнячко.
Завмираю біля дверей до вітальні, намагаючись зрозуміти, нащо Ніні
придався пакет для сміття. Може, вона вирішила, що я відтепер маю
сортувати його за кольором і смородом? Чи я купила мішки для сміття
якоїсь забороненої торговельної марки, тож тепер вміст доведеться
перепаковувати?..
Відверто кажучи, в мене жодних ідей.
— Міллі! — гукає вона.
Щось у мене в животі стискається. Здається, зараз я дізнаюся, що
мені доведеться робити з тим сміттям.
— Так?..
Вона жестом наказує мені підійти. Намагаюся рухатись так, щоб це
не скидалося на ходу засудженого до страти, який простує до ешафоту.
Виходить не дуже.
— Щось сталося? — питаю я.
Ніна піднімає важкий мішок для сміття й кидає його на свою
розкішну, обіп’яту шкірою канапу. Кривлюся, розтуляю рота, щоб
попередити її: не варто розкидати сміття по дорогезній шкірі.
— Я тут передивлялася речі у себе в гардеробі, — каже вона. —
Уявіть, яка прикрість — кілька суконь стали для мене трішечки
затісними. Я їх усі склала в цей пакет. Зробіть ласку, віднесіть, будь
ласочка, до скриньки для пожертв.