РОЗДIЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Навіть попри те що я поклала собі, що можливі Нінині проблеми з
психікою мене не обходять, усе одно трохи цікаво. Урешті-решт, я ж бо
працюю на цю жінку. Я живу з нею під одним дахом.
Дивакуватостей у неї справді чимало. От, наприклад, цього ранку, коли я прибирала в їхній ванній кімнаті, мені спало на думку, що
людина при здоровому глузді просто не спроможна влаштувати вдома
таку свинарню. Пожмакані рушники, кинуті на підлогу, вичавлена з
тюбика зубна паста попід рукомийником… Так, мені відомо, що люди, які потерпають від депресивного розладу, просто не мають сили
примусити себе прибирати. Але в Ніни сили достатньо, щоб щодня
кудись вештатися.
А ще ж ота гидота — використаний тампон, який я знайшла на
підлозі кілька днів тому. Використаний, закривавлений тампон. Мене
мало не знудило.
Поки я відшкрябувала плями пасти з підлоги й поклади розсипаної
пудри з рукомийника, погляд мій знову й знову повертався до аптечної
шафки. Якщо Ніна справді «схиблена», то, мабуть, вживає якісь ліки, адже так? Але, хай там як, не можу ж я взяти і з доброго дива сунути
носа до її аптечки! Цим я зраджу її довіру.
А проте, ніхто ж не дізнається, якщо я справді туди зазирну. Просто
гляну краєм ока — та й по всьому.
Визираю з ванної. У спальні нікого. Кидаю погляд про всяк випадок і
в коридор. Я тут сама. Відтак повертаюся до ванної кімнати і, трохи
провагавшись, розчахую дверцята аптечної шафки.
Овва, скільки там ліків!
Беру один з помаранчевих слоїчків з пігулками. На наличці напис:
«Ніна Вінчестер». Знаходжу назву препарату. Галоперидол. Гадки не
маю, що воно таке.
Беру другий слоїчок, аж тоді з коридору раптом лунає голос:
— Міллі? Ви там?
Йой, ні!
Квапливо ставлю слоїчок назад до шафки і захряскую дверцята.
Серце в мене заходиться, долоні липкі від холодного поту. Квапливо
розтягую губи в усмішці — саме вчасно, бо до спальні стрімко
заходить Ніна, вбрана в білу блузку без рукавів і такі самі білосніжні
джинси. Вгледівши мене на порозі ванної, вона рвучко зупиняється.
— Що це ви тут робите? — питає вона.
— Прибираю у ванній, — відповідаю я.
Еге ж, прибираю у ванній, а зовсім не вивчаю вміст твоєї аптечки.
Ніна ледь примружує очі. На якусь мить мені здається, що от просто
зараз мене обвинуватять у тому, що я порпалася в аптечній шафці.
Брехати я не вмію зовсім, тому, певна річ, вона достеменно витрусить
із мене правду. Аж тоді погляд моєї господині падає на рукомийник.
— Чим ви чистили рукомийник? — питає вона.
— Ем… — Я демонструю їй пляшку з рідиною. — От, купила засіб
для чищення.
— Він органічний?
— Я… — Дивлюся на пляшку, що її минулого тижня придбала в
супермаркеті. — Ні. Ні, він не органічний.
Обличчя Ніни набуває нещасного виразу.
— Я надаю перевагу органічним засобам для чищення, Міллі. У них
менше хімічних речовин. Ви розумієте мене?
— Так, звісно…
Уголос я думки свої не озвучую. А думаю я про те, що жінка, яка
сидить на такій кількості пігулок, просто не має підстав перейматися
через дещицю хімічних речовин у засобі для чищення. Ну, тобто так, звісно, тим засобом чистять рукомийник… але ж вона його не ковтає!
До кровотоку їй ті речовини не потрапляють!
— Просто в мене складається таке враження… — Вона супить
брови. — Таке враження, що ви неякісно чистите рукомийник. Ви не
проти, якщо я простежу за тим, як ви це робите? Хочу побачити, де ви
недопрацьовуєте.
Вона хоче подивитися, як я чищу її рукомийник?
— Звісно, що я не проти.
Розпиляю ще трохи рідини для чищення та налощую порцеляну, аж
допоки повністю не зникають сліди від зубної пасти. Озираюся на
Ніну, яка задумливо киває.
— Так, нівроку, — підсумовує вона. — Але питання в тому, як ви
чистите, коли мене немає поблизу.
— Еммм… взагалі-то, так само.
— Відверто кажучи, дуже сумніваюся. — Вона заводить очі. — Хай
там як, у мене немає часу, щоб стежити за тим, як ви прибираєте.
Просто дуже постарайтеся.
— Так, — бурмочу я. — Так, звісно.
Ніна виходить зі спальні й відбуває до спа, обідати з подругами чи
куди там ще з біса вона ходить, щоб згаяти час, адже вона не працює.
Дивлюся на рукомийник, тепер бездоганно чистісінький. Мене раптом
поймає нестримне бажання занурити Нінину зубну щітку в унітаз.
Авжеж, я цього не роблю. Натомість витягаю телефон і забиваю в