Поспішливо хапаю подушку з канапи, щоб хоч якось прикрити нею
тоненькі спортивні шортики, які правлять мені за піжамні штани. А на
додачу згадую, що на мені зараз немає бюстгальтера.
— Я збираюся купити телевізор собі в кімнату, і…
— Ви можете без проблем користуватися нашим телевізором, Міллі.
У вас там, нагорі, мабуть і сигналу до пуття не буде. — Білки його очей
блищать, відбиваючи світло телевізійного екрана. — Я вам не
надокучатиму. Просто спустився налити собі склянку води.
Сиджу на канапі, притискаючи подушку до грудей. Гарячково
розмірковую, що робити. Повертатися до себе нагору? Я не засну, тому
що серце калатає як навіжене. Ендрю сказав, що просто спустився
попити, тому, мабуть, можна залишитися. Дивлюся, як він простує на
кухню. Чую, як вмикає кран.
За мить Ендрю повертається до вітальні, на ходу сьорбаючи воду зі
склянки. Саме тоді я помічаю, що на ньому лише біла майка й боксери.
Ну, принаймні він не з голим торсом.
— А чому ви п’єте воду просто з крана? — не втримуюсь я.
Ендрю опускається обіч мене на канапу — лишенько, саме цього я й
боялася.
— Що ви маєте на увазі?
Просто зараз схопитися з канапи буде нечемно, тому я натомість
відсуваюся якнайдалі. Найменше у світі мені кортить, щоб зараз до
вітальні увійшла Ніна й побачила, як ми любесенько теревенимо, влаштувавшись на канапі в самій білизні.
— Ну, чому не з фільтра, що в холодильнику?
Він сміється.
— Не знаю. Я завжди пив просто з-під крана. А вода там що, якась
отруйна чи що?
— Не знаю. Просто думала, що в ній можуть бути якісь хімічні
сполуки.
Ендрю куйовдить темне волосся, і те стає сторч.
— Щось я зголоднів. Слухайте, а в холодильнику, бува, не
залишилося якихось рештків від сьогоднішньої вечері?
— Здається, ні.
— Гммм… — Він тре собі черево. — Як гадаєте, чи це буде
страшенним порушенням етикету, якщо я поласую арахісовим маслом
просто зі слоїка?
Від самої згадки про арахісове масло мене пересмикує.
— Тільки не на очах у Сесілії.
Він схиляє голову до плеча.
— Чому це?
— Ви й самі знаєте чому. Бо в неї алергія.
Щось у цьому будинку без належного пієтету ставляться до
смертельно небезпечної алергії, від якої потерпає мала.
Аж тут, на мій подив, Ендрю сміється.
— Немає в неї ніякої алергії.
— Помиляєтеся. Вона мені сама сказала. У мій перший робочий
день.
— Гм… Мабуть, якби в моєї доньки була алергія на арахіс, я про це
знав би, — форкає Нінин чоловік. — І взагалі, ви що, всерйоз
вважаєте, що ми тримали б у креденсі здоровенний слоїк з арахісовим
маслом, якби в Сесілії була алергія?
От саме про це я й подумала, коли дівчисько заявило мені про свою
алергію. То що, виходить, вона просто вигадала це, аби мене
помучити? А що, з неї б сталося… Ендрю цілком слушно зауважив: той факт, що в креденсі стоїть собі величезний слоїк з арахісовим
маслом, вказує, що алергії на арахіс немає в жодного з мешканців
цього будинку.
— Чорниця, — каже раптом Ендрю.
Спантеличено зсуваю брови.
— Здається, чорниці в холодильнику немає.
— Ні. — Він кивком голови вказує на екран телевізора, де
розпочався другий раунд «Сімейної ворожнечі». — Вони опитали
сотню людей і попросили назвати фрукт, який можна цілком покласти
до рота.
Учасник шоу називає чорницю. Це найпопулярніша відповідь.
Ендрю переможно скидає п’ястук.
— От бачите? Я знав. Та я б у цьому шоу переміг!
— Найпопулярнішу відповідь дати легко, — зауважую я. — Складно
знайти якусь менш очевидну, ту, що входить у топ.
— Гаразд, розумако, — шкіриться він. — Назвіть-но мені фрукт, який можна цілком покласти до рота.
— Ем… — задумливо тарабаню пальцем по підборіддю. —
Виноград.
Авжеж, наступний учасник називає «виноград» — і має слушність.
— Доведеться визнати, що у вас теж нівроку виходить, — зауважує
Ендрю. — Гаразд, а як щодо полуниці?
— Мабуть, це теж одна з відповідей, — кажу я. — Хоча навряд чи
комусь захочеться пхати полуницю цілком до рота, тому що там же ще
плодоніжка і все таке.
Учасники називають полуницю й вишню. Але на останньому слові з
топ-п’ятірки садовини застрягають. Один з учасників називає персик, і
Ендрю не витримує.
— Персик! — вигукує він. — Та хто ж подужає цілком запхати собі
персик до рота! Це ж щелепу вивихнути можна!
Сміюся.
— Ну, принаймні не кавун.
— От закладаюся, кавун, мабуть, — це і є правильна відповідь.