опанував. А ще ж є речі, які треба не прати, а віддавати до хімчистки, і
таких чимало. Ніна свій одяг не сортує, а якщо, боронь боже, я
припущуся помилки стосовно того, що вкидати до пральної машини, а
що відносити до чистки… Мене за це стратять, без варіантів.
І ще одне. Обгортки від смаколиків. Фантики від цукерок я вигрібаю
з кожної щілини Ніниних спальні й ванної. Мабуть, от воно, пояснення
того, що моя господиня тепер на п’ятдесят фунтів погладшала
порівняно з тим, якою була на світлинах, знятих тоді, коли вони з Енді
щойно познайомилися.
Коли будинок нарешті прибрано згори і донизу, речі відвезено до
хімчистки, решту одягу випрано й випрасувано, часу в мене лишається
зовсім обмаль. Нінині гості прийдуть за годину, а я ще не впоралася з
усіма дорученнями, отриманими від моєї господині. Зокрема, не
забрала з кулінарії закуски. Якщо спробую пояснити їй, у чому річ, вона мене достеменно не зрозуміє. Зважаючи на те, що Ніна мало не
звільнила мене минулого тижня, коли заскочила нас із Ендрю на
перегляді «Сімейної ворожнечі», права припуститися помилки в мене
тепер немає. Треба зробити все, щоб цей вечір минув гладесенько-рівнесенько.
Спускаюся на заднє подвір’я. У Вінчестерів воно чи не найгарніше в
усьому районі. Ензо доклав для цього максимум зусиль: живопліт
підстрижено так бездоганно рівнесенько, наче поралися над ним з
лінійкою. У кутках подвір’я клумби, що додають кольорів тутешньому
пейзажу. А моріжок такий зелений і трава там така соковита, що я
насилу долаю спокусу впасти на неї горілиць і повалятися досхочу.
Однак, вочевидь, мої господарі сюди не вчащають, бо всі меблі на
патіо встигли припасти щільним шаром пилу. І взагалі все тут укрито
щільним шаром пилу.
Боже милий, та в мене ж замало часу на те, щоб навести тут лад!
— Міллі? З вами все гаразд?
За спиною в мене стоїть Ендрю, убраний вряди-годи не у свій
офіційний стрій. На ньому блакитна сорочка поло та слакси кольору
хакі. Але якимось чином у цьому вбранні він навіть привабливіший, ніж у дорогезному діловому костюмі.
— Усе гаразд, — бурмочу я.
Відверто кажучи, мені взагалі не варто з ним розмовляти.
— У вас такий вигляд, наче ви от-от розридаєтеся, — зауважує
Ендрю.
Тильним боком долоні зніяковіло витираю очі.
— Усе гаразд. Просто забагато роботи перед цим засіданням
Асоціації батьків і вчителів.
— Ой, ну це точно сліз не варте. — Він насмішкувато зламує брову.
— Ці жіночки з АБВ все одно знайдуть, до чого причепитися, хоч би
як ви тут увихалися. Вони справдешні мегери.
Щось звучить це не вельми обнадійливо.
— Слухайте, можливо, в мене є… — Він порпається в кишені й
видобуває звідти доволі пожужмлений паперовий носовичок. —
Повірити не можу, що в мене в кишені оця штука, але от.
Видушую усмішку й беру носовичок. Висякаюся та відчуваю запах
лосьйону, яким Ендрю користується після гоління.
— Отже, — каже він, — чим я можу вам допомогти?
Хитаю головою.
— Усе гаразд. Я впораюся.
— Але ж ви плачете. — Він спирається ногою на брудний стілець. —
Я серйозно. Не такий уже я нікчема, не думайте. Просто скажіть, що
мені зробити. — Я вагаюся, і він додає: — Послухайте, ми ж обоє
хочемо, щоб Ніна не засмучувалася, так? А це єдиний спосіб цьому
запобігти. Якщо я не втручатимуся і ви щось напартачите, вона
достеменно перейматиметься.
— Гаразд, — бурмочу я. — Ви мені дуже допоможете, якщо
привезете закуски з кулінарії.
— Прийнято до виконання.
Враження таке, що в мене здоровезна брила впала з плечей. У мене
пішло б хвилин двадцять на те, щоб дістатися до крамниці й усе
купити, а потім ще стільки само, щоб повернутися додому. А отже, на
прибирання в патіо в мене залишилося б лишень чверть години.
Уявляєте, що було б, якби Ніна опустилася на запилюжений стілець у
своєму білосніжному вбранні?
— Дякую, — кажу я. — Ви мені дуже допомогли. Дуже-дуже. Слово
честі.
Він усміхається.
— Слово честі?
— Слово честі, так.
Цієї миті на подвір’я вибігає Сесілія. Вона вбрана у світло-рожеву
сукенку з білими торочками. Так само, як її матінка, вона має просто
бездоганний вигляд.
— Татку! — вигукує вона.
Ендрю озирається до неї.
— Що сталося, Сісі?
— У мене комп’ютер не працює, — каже дитина. — Я не можу
виконати домашку. Полагодиш?
— Полагоджу, авжеж. — Він кладе руку їй на плече. — Але спершу