Може, вона просто не перевірила мої рекомендації? Не стала шукати
про мене інформацію? Може, вона такою мірою зайнята, що в неї
просто не дійшли до того руки? А можливо, вона з тих жінок, які
пишаються своєю інтуїцією?..
— Міллі? Ви мене чуєте?
Усвідомлюю, що увесь цей час ані пари з вуст не пустила — аж
такою мірою я вражена.
— Так, чую.
— То що, вас ще цікавить вакансія?
— Так… — Я щосили стараюся, щоб голос не звучав надміру
життєрадісно. — Так, звісно. Я залюбки працюватиму на вас.
— Працюватимете у мене, — виправляє мене Ніна.
Придушено сміюся.
— Так. Звісно.
— То коли ви зможете розпочати?
— Ем… а коли вам буде зручно?
— Якнайшвидше! — Ох, як мені хотілося б уміти сміятися так, як
Ніна! У мене сміх зовсім інший. Якби ж то я могла клацнути пальцями
й просто помінятися з нею місцями! — У нас тут ціла купа випраної
білизни, яку треба розкласти по шафах!
Сковтую слину.
— То, може, завтра?
— Це було б просто ідеально! Але хіба вам не потрібен час на те, щоб зібрати речі?
Дуже не хочеться втаємничувати її в те, що увесь мій крам зараз
лежить у багажнику моєї автівки.
— Я дуже швидко збираюся.
Вона знову сміється.
— Мені подобається ваш настрій, Міллі. Чекаю не дочекаюся, коли
ви приїдете до нас і станете до праці.
Поки ми з Ніною домовляємося щодо мого завтрашнього першого
робочого дня, я сушу собі мізки от над чим: чи ставилася б вона до
мене так само, якби знала, що останні десять років мого життя минули
за ґратами?..
РОЗДIЛ ТРЕТIЙ
Наступного ранку я приїжджаю до будинку Вінчестерів, коли Ніна
вже відвезла Сесілію до школи. Паркуюся біля металевого паркану, що
ним оточено ділянку. Ніколи раніше не бачила будинку, який мав би
такий паркан, і тим паче не жила в такому. Але ці мажорні обійстя на
Лонг-Айленді всі ховаються за парканами. Зважаючи на те, який
низький тут рівень злочинності, аж такі заходи безпеки здаються
надмірними. Але ж хто я така, щоб про це судити? За інших рівних
умов, якби в мене був вибір між будинком з парканом і будинком без
паркану, я теж вибрала б варіант із парканом.
Брама під час минулого мого візиту була прочинена, але зараз
зачинена. І, що цілком природно, замкнута. Якусь мить стовбичу
незрушно, поставивши біля ніг дві свої сумки з речами. Намагаюся
зрозуміти, як же мені потрапити досередини. Щось не бачу я тут
дзвоника… Але онде отой садівник — знову порається з лопатою на
моріжку.
— Перепрошую! — гукаю я.
Чоловік кидає на мене погляд через плече, а тоді знову заходиться
копати. Який ґречний хлоп мені стрівся!
— Перепрошую! — повторюю я, цього разу достатньо голосно, щоб
він не міг вдати, буцімто не чує.
Цього разу чоловік повільно, дуже повільно спинається на ноги. І так
само неквапом простує величезним моріжком до брами. Відтак стягає з
рук грубі гумові рукавички й питально зводить брови.
— Добридень! — вітаюся, намагаючись не виказувати хвилювання.
— Мене звати Міллі Келловей, у мене сьогодні перший робочий день у
цьому будинку. На мене чекає місис Вінчестер, і я хотіла б потрапити
досередини.
Чоловік нічого на це не відповідає. Здалеку я завважила тільки, що
він неймовірно високий (принаймні на голову вищий від мене!), і
біцепси в нього завбільшки з моє стегно кожен. Але тепер зблизька я
розумію, що на додачу він узагалі дуже нівроку. На позір йому
тридцять із хвостиком. У нього густе чорнюще волосся, зараз вологе
від поту, оливкова шкіра. Словом, брутальна чоловіча врода. Але
найдужче вражають мене його очі. Вони чорні — такі чорні, що
райдужку не відрізнити від зіниці. І щось у його погляді змушує мене
позадкувати на крок.
— Емм… Чи могли б ви мені допомогти?
Чоловік нарешті розтуляє губи. Я очікую, що зараз мені порадять
зникнути геть з очей або вимагатимуть якесь посвідчення особи, але
натомість у мене стріляють якоюсь італійською скоромовкою. Ну, тобто мені здається, що італійською. Жодного слова італійською я не
знаю, але якось дивилася кіно із субтитрами. За звуком наче схоже.
— Ой… — підсумовую я, коли він завершує свій монолог. — То…
еммм… Англійською ви не володієте?
— Англійська? — каже він з таким божевільним акцентом, що я
наперед розумію, якою буде відповідь. — Ні. Англійська не володіти.