Єпископ Олег ( Ведмеденко )
СМАК БЛАГОДАТІ
Серія “Відповіді священнослужителя” , к нига 2
СМАК БЛАГОДАТІ
З листа-диспуту на Інтернет-форумі: Щодо того, чи Бог гнівливий .
Прокляття, накладене Господом на Адама, не відбулося автоматично, саме по собі, поза бажанням Божим. В принципі, Бог міг би й не проклинати людей, і не виганяти їх з Едему. Але Він чинить саме так. Чому? А ось чому:
“Безбожного й того, хто любить насилля, – ненавидить душа Його!” (Пс. 10 . 5). Порушення заповіді викликає Божий гнів та Його справедливу відплату. Як же можна стверджувати, що раз Бог є любов, а любов і гнів речі несумісні, то в гніві немає Бога? Для праведників слава Божа буде джерелом вічного життя, для грішників же – вогнем невгасимим, що є гнів Божий.
Відповідь: За формою Писання завжди треба бачити його дух. Насправді Бог не проклинає нас. Це ми, через невірство, лінивство та впертість свою, самі проклинаємо себе! У цьому – суть. А форма – так, написано: “Якщо ви не послухаєтесь, і не покладете на серце собі, щоб Іменню Моєму давати хвалу, – говорить Господь Саваоф, – то пошлю Я прокляття на вас, і прокляну благословення ваші, і вже проклинаю...” Але тут “проклинаю” не як Творець і Вседержитель, а як Законодавець!
Бог встановив Закон:
“І станеться, якщо дійсно будеш ти слухатися голосу Господа, Бога свого , щоб додержувати всіх Його заповідей…
[То] і прийдуть на тебе всі оці благословення, і досягнуть тебе , коли ти слухатимешся голосу Господа, Бога свого …
Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого , щоб додержувати виконання всіх Його заповідей та постанов Його, то… прийдуть на тебе всі оці прокляття, і досягнуть тебе …” (див. Повт орення Зак ону, 28 розділ ).
Закон цей – незмінний. І тут я завжди наводжу такий приклад. Коли я попереджаю свого маленького сина: “Не торкайся гарячої праски – упечеш пальчика”, – то у нього також є право вибору. Він може або “з’їсти плід з дерева життя” – тобто, послухатись батька, виконати п’яту заповідь Закону Божого (“Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре…” (Повт. Зак. 5.16)) повіривши, довірившись мені. Або може спожити й інший “плід”: не виявити покори, і, таки упікши пальця, уже через біль пізнати добро. Пізнати, що доброму навчав його тато. Однак, в цьому випадку – пізнати уже добро через зло.
Моє попередження синові, по суті, і є попередженням про прокляття 5-ї Заповіді (власне, прокляттям в точному розумінні цього слова). Але це не означає, що виголошуючи його, я “проклинаю” свого сина. Ні! Я лише попереджую його, захищаю його від прокляття Закону. Тут любов, а не гнів!
Сказано: “Будуть дивитися – і не бачити; слухати – і не розуміти…” А все тому, що через жорстокосердя своє не можуть вмістити Божої ідеї любові та смирення як шляху досягнення її. Не можуть – бо й не хочуть!.. “…А ми проповідуємо Христа розп’ятого (смиренного), – для юдеїв згіршення (в перекладі отця Івана Хоменка – “ганьбу”), а для греків – безумство (“глупоту”)” (1 Коринфянам, 1 розділ, 23 вірш).
Сьогодні увесь світ (і релігійний – у першу чергу!) не бажає ні зрозуміти, ані прийняти слова Господні, Духом Святим написані – ХРИСТОВЕ УЧЕННЯ СМИРЕННЯ ТА ЛЮБОВІ. Бога представляють таким собі Всевладним Деспотом, Який сидить на троні, і величезною “мухобійкою” лупцює нещасних грішників направо й наліво… Та ні ж-бо! БОГ Є ЛЮБОВ – і цим усе сказано (див. 1 Івана, 4 розділ, 8 вірш)! І не відомщає Той, Хто відмінив закон помсти. Просто Він встановив Закон справедливості – Закон, який забезпечує виконання одвічного Плану Спасіння, Божої Програми освячення й одухотворення творіння. Закон же цей – в одному слові: “ВОЗЛЮБИ!”
“Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає…”; “Наверніться – і будете жити”, – напучує нас Господь. – Я є світло Любові, і поки ви будете перебувати в цьому Світлі, то й Благодать Моя перебуватиме з вами. Але щойно закриєте очі, і станете “сліпими в полудень”, – то обов’язково в яму впадете, і розіб’єтесь об землю, “погромники людів”…
Я є Світло! Усяка темрява – ненависть, гнів, досада, роздратування – суть пристрасті, і противні Мені. Бо “Що спільного між світлом і темрявою?!” Місце “гніву Господнього” визначається у Біблії, як місце “темряви зовнішньої (кромішньої), де тільки плач, та скрегіт зубів…” (грецькою – “ад”). Кромішня – від “крім”, “окрім”. Бог – Любов; гнів – темрява зовнішня, темрява відокремлення від Бога...
Для того, аби правдиво проповідувати славу Господню, необхідно бути причасником її. “Ми говоримо те, що ми знаємо, і свідчимо про те, що ми бачили”, – мовить Господь Никодимові. Неспромога не куштувавши меду – сперечатися про його смак з тими, хто його їв. Втім, як і немислимо передати словами смак його тим, хто не пригублював ще його…
Я знаю цей божественний СМАК, бо вкусив сього меду духовного. І, повірте мені, брати мої, – говорю це не як той, хто бажав би “загнати у кут”, а чи довести свою “компетентність”. Свідкую – правдиво – як той, хто бачив! За словом старця Силуана, який так само сподобився узріти явлення Господнє:
“Душа моя пізнала Тебе, Господи, і я пишу милості Твої народу Твоєму.
Дух Святий навчив мене, і тому я пишу про Бога без зусиль, бо Він спонукує мене писати...”
І не тому дав мені Господь цей досвід, що я був досконалий, або достойний його. Ні, але дав, воістину, як негідному! Бо знав Він немічність мою... Знав, що не встояти мені в сповіданні Правди. Що продав би я Його, поза всяким сумнівом, за “шматок ковбаси” – за спокій, ситість, та за комфорт...
Але Бог піднімає немудрих, щоб засоромити “мудрих світу цього”; підводить слабких, щоб засоромити сильних. Підносить убогих духом, щоб засоромити затвердлих; скидає великих, щоби звелися малі...
І після того, що відкрив мені Господь, – я вже просто не можу зректися Його! Бо Духом Святим пізнав, що то є Божа любов, і як сильно Бог любить нас! Бо “полонений явленою мені Благодаттю”... І тому не гордістю керуючись, але дійсно як самовидець – свідкую разом із апостолом:
Знаю чоловіка в Христі, що він 16 січня 1996 року (“чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог”) – був узятий до третього Неба, і хрещений Духом Святим!
І чоловіка я знаю такого (тільки не знаю чи в тілі, чи без тіла: Бог знає), що він до Раю був взятий, і чув там слова невимовні, “що не можна людині їх висловити”...
Отаким похвалюся; собою ж хвалитись не буду, хіба тільки немощами своїми.
Бог є Любов – і гніву немає у Ньому, повірте мені!
Бо бачив Його, це усе проникаюче Світло Несказанне, скільки можна було мені бачити...
І пам’ятаю, що плакав і сміявся від невимовної, найсвятішої світлої радості...
І увесь Світ, вся Вселенна, увесь Космос був у мені, а я в ньому...
І знав я відтак все, що було, і що буде – вся мудрість, все знання мені відкриті були...
І не існувало для мене жодного ворога на землі, ні на небі – тільки Любов всеосяжна...
І жаль був, і добрість до людства, та до створіння всього...
І спізнав я, що й смерті нема, але вічне життя...
І хотілося вмерти в ту мить, щоб назавжди з’єднатись з Творцем...
І несила була повертатись назад...
Та не міг, недостойний, витримати більше як півгодини цього захвату, цього раювання, цього причастя вічного Буття...
Неможливо передати словами те, що пережив, оце відчуття утіхи духовної – любові, розчулення, абсолютного щастя, бажання прихилити Небо, віддати себе усього. Ні з чим не зрівняти його!.. Тому правильніше, напевне, буде звернутися до посвідчення брата досконалого. Я немічний – хай скаже святий Макарій Єгипетський. Та слова його – про те саме: