Відповідь: А ситуація складається таким чином тому, що неправильним є сам принцип підходу до тлумачення Святого Письма взагалі, і т.зв. “Шестоднева”, тобто оповіді про шість днів творення, зокрема. Просто Біблія аж ніяк не є посібником з історії, геології, астрономії, етнографії тощо (хоча й ці відомості певною мірою в ній мають місце), але Книгою духовною! А всі буквально-історичні події, які зображені у ній, у першу чергу є саме тінню духовних речей, і за ними завжди лежить глибокий духовно-символічний, морально-етичний та містичний зміст.
“Але розум їх засліплений, – дорікає апостол, – бо те саме покривало (“покривало” букви) аж донині зостається незнятим в читанні Старого Завіту, тому що воно знімається Христом” (див. 2 Коринфянам, 3 розділ, 14 вірш). Христос же “…нас зробив бути служителями Нового Завіту, не букви, а духу, – бо буква вбиває, а дух оживляє…” (2Кор. 3.6).
Шість днів творіння – це насамперед даний нам у символах “алгоритм порятунку”, дорога спасіння: шість днів створення духовності людини! Це драбина в Небо, шлях вдосконалення, напрям праведності, що веде нас до Раю, – у Царство Небесне. Веде у вічну благословенну суботу Господню (сьомий день – “шабат”, єврейською – “спокій”, “мир”): “Бо Царство Боже не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість в Дусі Святім…” (Римлянам, 14 розділ, 17 вірш). “Дослідіть-но Писання, – мовить Господь, – бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, – вони ж свідчать про Мене…” (Івана, 5 розділ, 39 вірш). Про Мене – тобто про шлях спасіння. Бо “Я – дорога, і правда, і життя...” (Ів. 14.6).
Слово “день” давньоєврейською мовою звучить як “йом”, і означає також період, етап. І мова у Шестодневі йде саме про шість (а точніше про сім) етапів підйому людини зі стану темряви бездуховності (з “темряви над безоднею” пристрастей душі та пожадань плоті нашої) до вічного “суботування” – власне до богопізнання, богоспоглядання, до повного богоєднання творіння із своїм Творцем.
“Напочатку Бог створив небо та землю (підкреслю, що слова Писання можна розглядати як стосовно окремої особистості, так і цілої групи людей, і усієї людської спільноти. Також і на вселенському рівні. У даному випадку розглянемо Шестоднев відносно окремо взятої особистості. Якщо ж розбирати на глобальному, світовому рівні, то тут “Небо” належить писати з великої літери, як предвічно Богом створений Закон, як вселенську Програму створення, розвитку та спасіння творіння Божого. “Землю” ж – розглядати як твориво взагалі).
А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води…” (Бут тя, 1 розділ, 1–2 вірші ).
Що є “небо” в біблійній мові? Згідно екзегетики (науки про тлумачення Святого Письма) “небо” – це сфера духу. На особистісному рівні – це сфера духовності людини. Тут поки що мова йде про “небо” людське. А ось твердь Закону Свого, підніжжя Духа, твердиню волі Своєї, яку Бог починає творити в душі (розум, воля, емоції) й серці людини “на другий день”, і яку називає (як це не дивно звучить для тлумачів Слова по-букві, бо ж “небо” уже ніби й створене було “на початку”!) теж “Небом”, – це вже “Небо” Боже!
Отже ми бачимо, що в людині до моменту просвічення її світлом віри уже є і “небо” (душа), і “земля” (тіло). І Дух провидіння Божого “ширяє” над несформованими, невизначеними іще “водами” думок та поглядів її; над “пустопорожніми”, звірячими прагненнями нашої плоті: “Ось Я стою під дверима і стукаю…” (Об’явлення, 3 розділ, 20 вірш).
Як Господь “стукає” у двері сердець наших – це тема окремої мови: Він промовляє до нас у видіннях (прямий, відкритий, без застосування “сталевого плуга” страждань, швидкий прихід до світла віри: до відання, бачення Бога), у снах (стишення, утихомирення злої волі, погашення крутості нашої через допускання проблем у різних сферах нашого життя), та через хвороби (напоумлення важкими, інколи надто серйозними недугами (див. Йова, 33 розділ, 14–33 вірші)).
Але настає момент, коли ми усе ж відкриваємо ці “двері”: розплющуємо духовнії очі свої, і таки приходимо до віри. Хоч віра ця іще дитяча, іще недосконала, а світло її – розсіяне: бліде, хистке, непевне... “Господи, якщо Ти є!..”; “Вірую, Господи, допоможи недовір’ю моєму...” Власне це ще й не віра у точному розуміння цього слова, але перший крок до неї: чистий порив душі, щирий порух покаяння. Та усе одно це – Світло! І вельми добре воно в очах Божих!..
“І сказав Бог: «Хай станеться Світло!» І сталося Світло.
І побачив Бог світло, що добре воно...
І був вечір, і був ранок, – день перший (вечір у біблійній мові – це кінець старого й початок нового “дня”, період сутінок незнання, невідання шляху: “…Буває увечері плач, а радість на ранок!” (Псалом 29(30), 6 вірш))…” (Бут. 1.3–5). Отже, маємо перший день творіння...
Другий етап – це період формування в людині “Неба” (духовності) Божого. І починається він, безумовно, зі Слова – з тверді Закону Божого. Це етап, що визначений святим апостолом Петром як “у вірі – добродійство, а в добродійстві – роздумування” (див. 2 Петра, 1 розділ, 5 вірш). І в світлі цього роздумування і розділяються “води” (вчення, світосприйняття, різноманітні ідеології, що в них потопав, плутався розум) на дві частини: води, які базуються на тверді Закону Божого, і води, які не досягають цієї Небесної планки, а отже є ідеологією “духів злоби піднебесних”, – тими, які не на тверді, але під твердю Небес Божих:
“І сказав Бог: «Нехай станеться Твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою».
І Бог Твердь учинив, і відділив воду, що під Твердю вона, і воду, що над Твердю вона. І сталося так.
І назвав Бог Твердь «Небо». І був вечір, і був ранок – день другий...” (Бут. 1.7–8).
Третій “день”. Поступово заспокоюється, набуває меж море пристрастей у серці наверненого, і з’являються перші практичні плоди: проростає вже жива зелень віри, – “трава, ярина, що насіння вона розсіває, дерево плодовите…” (Бут. 1.11). Та й це усього лишень початок. Прийде час, і дасть це “зело” плід свій “у тридцять, шістдесят і сто разів...”
День четвертий – період усе більшого осмислення, вдосконалення, зростання як у Слові, так і у вірі, бо ж “віра від слухання, а слухання через слово Христове” (Рим. 10.17). Людина бачить уже не просто розсіяне світло, але починає розрізняти на духовному небозводі слово Боже (“Сонце правди” – Христа), вчення Церкви (світло “Місяця”, супутника Сонця, який відображає: трактує, проповідує, віддзеркалює істину Господню в оточуючій ночі безвір’я), а також сяйво “зірок-дороговказів”, надихаючись життям та навчанням просвічених провідників – вісників правди Божої.
П’ятий день – з моря сутності людської, із пристрасного моря душі піднімаються в Небо, виходять на тверду землю окрилені, освячені вірою думки, мрії та бажання наші. Це “в роздумуванні – стриманість, а в стриманості – терпеливість…” (2Петра 1.6).
І ось він, “день шостий”: день створення Людини з великої літери, в якій уже образ не тільки тварний, але і Божий (“в терпеливості – благочестя…” (див. там же)). Це період здобуття Благодаті: народження згори й хрещення Духом Святим, здобуття містичного досвіду молитви серця та різноманітних дарів Всесвятого Духа Божого… А попереду – день сьомий, день відпочинку. Попереду – радість повного та вічного єднання з Творцем у Царстві Його. Радість обоження: “в благочесті – братерство, а в братерстві – ЛЮБОВ…” (2Петра 1.7)…
ПОКЛОНІННЯ ХРЕСТУ
Запитання: У звичаї Православної Церкви возносити молитви до Хреста Господнього як до живої, маючої розумну душу і свобідну волю істоти. З чим це пов’язане? Які існують обґрунтування цього в Писанні і Переданні? Як довести, що таке поклоніння не є ідолопоклонством?