Відповідь: Насправді православні (не за назвою самою, але ті, хто дійсно правильно славлять Бога) не поклоняються ні хресту, ні іконам як ідолам. Таке поклоніння розглядалося б не інакше, як язичество і магія чистої води. Ми поклоняємося не дереву і фарбам, але первообразові за посередництвом образу (грецькою “ікона” – “образ”). Ікона, хрест із розп’яттям – це ніщо інше, як символ, емблема, видимий образ невидимого Бога. І поклоняючись Богові перед іконою Його, або згадуючи хресні страждання Ісуса Христа перед зображенням чесного (тобто дорогоцінного для нас) хреста Господнього, ми тим самим використовуємо ці предмети як певний духовний “каталізатор” для підсилення нашого молитовного стану.
Я можу молитися Богові і просто, стоячи не перед іконою, а перед голою стіною. Але погодьтеся, молитва моя тільки виграє, якщо я бачитиму перед собою не тріщини на штукатурці, але хоча б нехитрий церковний календар, чи плакат із зображенням Господа Ісуса Христа, Богородиці, будь-якої біблейської події, євангельських персонажів, небожителів тощо…
Я завжди наводжу такий приклад: моя мама покинула цей марнотний світ багато років тому. Для мене вона була самою дорогою людиною на землі, і я часто згадую її. Але пам’ять людська недосконала, і образ її з часом втратив у моїй пам’яті ту яскравість, яку мав раніше. Та у мене є її світлина. І коли я дивлюсь на неї – мама ніби оживає в пам’яті, і ніжність спогаду зігріває моє серце, і сльози гарячої молитви за спокій її душі наповняють очі. Я повністю усвідомлюю, що перед моїми очима не мама моя, а всього лише шматок картону, покритий світлочутливою плівкою, на якій фотони світла зоставили її зображення. Але хто може дорікнути мені за те, що я зі сльозами цілую цей шматочок картону?!
Це стосується й поклонінню іконам та хресту. Хрест – це символ смирення! Ми поклоняємося не самому дереву, але Розіп’ятому на ньому; не предметові, але хресним стражданням Господа нашого Ісуса Христа! Хоча зовнішньо це виглядає так, ніби поклоняємося самому хресту: “Хресту Твоєму (стражданням Твоїм на хресті, смиренню Твоєму) поклоняємось, Владико…”
Православний догмат про хрест звучить так:
Хрест – то є шлях християнина і Церкви, шлях смирення. Ми повинні щодень розпинати в собі гріх (разом з Христом), щодень помирати для гріха (разом з Ісусом), і щодень же й воскресати у життя вічне разом із Ним.
Хрест то є сила Церкви. Духовними очима дивлячись на “начальника віри і виконавця Ісуса”, християнин черпає духовні сили в усвідомленні того, що після хресної смерті Господа прийшло воскресіння, що хрестом “переможений світ”, що якщо з Господом вмираємо, то з Ним і царювати будемо, і в явленні слави Його радітимемо й звеселимося (див. 1 Петра 4 розділ, 13 вірш).
Нарешті, хрест є і прапором (знаменом) Церкви. З того самого дня, як Спаситель ніс на Своїх плечах хрест на Голгофу і був дійсно розіп’ятий на справжньому, матеріальному хресті, – хрест став видимим знаком і знаменом (от воно звідки воно походить, “хресне знамено”!) християнина й Церкви.
Усе тут мною викладене є сіллю, тобто суттю обряду поклоніння хресту. Але, нажаль, у нинішньому православ’ї, – православ’ї зневаженому, спаплюженому фарисейством, – за словом Божим значною мірою уже “сіль ізвітріла”, втратила свою силу. І часто-густо навіть і самі пастирі не розуміють духовного змісту церковних таїнств та обрядів.
“Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе, щоб не був ти для Мене священиком”, – мовить Господь (див. Осії, 4 розділ, 6 вірш). Обряди – це “милиці” для немічних. І добре, коли вони зручно носяться, та служать за призначенням. Але якщо вони перетворюються на свинцеві тягарі, – то горе тим, хто носить їх. Втім, це уже тема окремої розмови…
НАЗОРЕЙСТВО ІСУСА ХРИСТА
Запитання читача: Прошу вашої допомоги у вирішенні такого питання: Чи був Спаситель назореєм? В деяких книгах я зустрічала інформацію про це. Але цього виявилось недостатньо, як і того, що в Євангелії Христа в деяких місцях називають назореєм /можливо, огріх перекладу?/ Будь ласка, поясніть, де таку інформацію можна прочитати. І ваша думка з цього питання...
Відповідь: В Євангелії від Матвія Ісус називається як Назореєм (Тим, Хто пройшов шлях назорейства, єврейською – “назіру”: шлях посвячення Богові, шлях суворого посту й молитви, подвигу аскези), так і Назарянином (тобто, жителем Назарету, єврейською “Ноцерат”). Тут Матвій посилається на пророцтво Ісаї, який вживає слово “нецер”, що означає “відгалуження”, “пагін”, “відділений”, співзвучне як із словом “назір” (“відділений, посвячений”), так і з “Ноцерат” (“Пагін, відросток”). Таким чином, слова “Назорей” та “Назарет”, як гранично близькі за змістом, можна вважати словами-синонімами: “І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого (“Нецер – Назір – Ноцерат”), і Галузка дасть плід із кореня його. І спочине на Ньому Дух Господній, – дух мудрості й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього…” (Ісаї, 11 розділ, 1 вірш).
Господь наш Ісус Христос пройшов шлях як буквального, так і духовного назорейства. Буквального – бо з народження був посвячений Отцю, бо будучи Богом во плоті, пройшов і буквальну пустелю випробувань, пустелю подвигу назорейського посту (до речі, пости в православ’ї – це ніщо інше, як новозавітне назорейство: період суворого, посиленого стримання й молитви). Духовного ж – бо вставши від кореня Церкви старозавітної (про що свідчить і родовід Ісуса), Він зробився “відростком”, відділився від оскверненого фарисейством стовбура, вийшов духовно із старозавітного “Вавилону”, хоча буквально й служив Словом і ділом саме у ньому.
Що є назорейство по духу? У книзі Чисел, в 6-му розділі, читаємо:
“І Господь промовляв до Мойсея, говорячи:
«Промовляй до Ізраїлевих синів (сини Ізраїлеві по духу – суть народ віри, народ Божий. І слова ці, як і все, що виписано у Священному Писанні, для нас з вами! Необхідно лише зняти покривало букви з написаного, стати “служителями Нового Заповіту, не букви, а духу”, тому що буква [Писання] вбиває, а дух животворить (див. 2 Коринфянам, 3 розділ, 6 вірш)), і скажи їм: Чоловік або жінка (назорейство стосується обох статей) якщо вирішиться скласти обітницю назіра, щоб посвятити себе Господеві,
то він стримається від вина та п’янкого напою (“вино” у біблійній мові – це вчення, ідеологія: “Пийте з неї всі…” Тут – не прийматиме в себе ідеологію злоби та лукавства, духа насильства та користолюбства), не буде пити оцту винного та оцту з п’янкого напою (нічого, що “скиснуло”, зіпсувалось через фарисейську розчину лицемірства), і жодного виноградного соку не питиме (мова про плоди дикого, опоганеного фарисейством релігійного виноградника, що приносить Господу “дикі ягоди” гордості, нелюбовності та лукавства (див. Іс. 5)), і не їстиме ані свіжого, ані сухого винограду (ні нових, ні старих плодів здичавілих).
Усі дні посвячення свого не буде він їсти (“їсти” тут – практика: “Їжа ж Моя – виконувати волю Отця, що послав Мене…”; “пити” – теорія (див. вище)) нічого, що зроблене з винограду, від зернят аж до лушпиння (від початку аж до кінця; ні внутрішнього, ні зовнішнього).
Усі дні його посвячення на назіра бритва не торкнеться голови його; аж до виповнення днів, що посвятить Господеві (до виповнення днів посту), він буде святий, – мусить запустити волосся голови своєї (“волосся” – це думки, які виходять з голови: тут перебувайте в роздумуванні над словом Божим, зважуйте життя своє на вагах Його, відділяйте чисте від нечистого і святе від не святого – волосся чорне від білого, – покажіть “в добродійстві роздумування, а в роздумуванні – стриманість” (див. 2 Петра, 1 розд, 5–6 вірші)).
Усі дні посвячення його Господеві не підійде він до мертвого тіла (не доторкатиметься духовної мертвеччини – пам’ятаєте: “Ви гроби побілені…”),