Але, як я уже зазначав вище, існують і віщі сни: “Бо Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того: у сні, у видінні нічному, коли міцний сон на людей нападає, в дрімотах на ложі, – тоді відкриває Він вухо людей…” (Йова); “І сказав Він: «Послухайте ж ви Моїх слів: Якщо буде між вами пророк, то Я, Господь, дамся пізнати в видінні йому, у сні говорити з ним буду»…” (Числа).
Біблійними прикладами пророчих, віщих снів є сни Авімелеха, Якова, Лавана, Йосипа, виночерпія та хлібодара фараонових, самого фараона, мідіянітян, Соломона, Навуходоносора, Даниїла, Йосипа обручника, мудреців зі сходу, дружини Пилата…
Як же розрізнити: чи сон є віщим, а чи це просте, буденне сновидіння? Віщий сон, як правило, є дуже яскравим, вражаючим, і надовго запам’ятовується. Під його враженням людина знаходиться довгий період часу, буває що й усе життя. Інколи такий сон може повторюватися декілька разів, або навіть приснитися комусь із ваших близьких, як попередження для вас (такий випадок мав місце і зі мною: якось я довгий час не міг принести Богові певний духовний плід, уперто відкидаючи “промовляння Господні і раз, і два рази”. Тоді цей сон-пересторога приснився моєму сусідові, і він з тривогою переказав його мені як “нехороший” сон).
Як тлумачаться віщі сни? Точно так само, як і Святе Письмо – як правило, тільки по духу! Символіка снів і символіка Святого Письма абсолютно збігаються, у цьому я переконався на власному досвіді. Тож на завершення цієї теми наведу слова улюбленого учня Господнього, Івана Богослова: “Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя…” Дослідіть саме по духу, щоб і по букві збулися провісні слова пророка Божого Йоіля: “І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, – і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старшим вашим сни будуть снитися…”
СТРАЖДАННЯ УРЯТУЮТЬ СВІТ
З листа читача: Інформація для роздумів... З Інтернет-видань: “Терор в США (сумнозвісне 11 вересня 2001 року) навернув британців до віри...” Виходить, коли б не було терактів, люди про Бога і не згадали б?! Може це Він біди насилає, щоб люди про Нього згадали, а то зовсім забувати стали...
Відповідь: Дуже влучно сказав свого часу Булат Окуджава: “Радше не краса, а страждання урятують світ…”
Господь не насилає на нас біди, але допускає їх через жорстокосердя наше. Як сказано, Бог звертається до людини у “видіннях, снах і через хвороби”. Про це ми читаємо в книзі Йова:
“Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того (Тобто, якщо ти не чуєш гласу Господнього через пряме відання: не побачив Творця у творінні Його – не зупинився на шляхах своїх, натхненний красою природи. Якщо не пізнаєш Бога через слово Його писане – Біблію. Нарешті, якщо не дослухаєшся до голосу Божого в серці своїм – не чуєш промовлянь совісті, посольства Господнього у людині, – то настає момент, коли Господь починає промовляти до тебе “у сні”):
у сні, у видінні нічному, коли міцний сон на людей нападає, в дрімотах на ложі, –
тоді відкриває Він вухо людей, і настрашує їх осторогою,
щоб відвести людину від чину її. І Він гордість від мужа ховає,
щоб від гробу повстримати душу його, а живая його (“живая” – тут душа) щоб не впала на ратище (Що є “сон” у біблійній мові? В негативному розумінні це інертність бездуховності нашої, успіння совісті, параліч духу. У відносно позитивному ж – це життєві проблеми, якими Господь заспокоює, смиряє, “присипляє” гординю, “крутість” нашу. У людини розпочинаються проблеми: питання пов’язані зі здоров’ям, фінансами, в сім’ї, на роботі… І чим триваліший час лінивства нашого по відношенню до нашого спасіння, чим довше триває ніч бездуховності і дрімота на ложі лінощів наших, – тим серйозніші проблеми допускає нам Господь. А якщо не прокинемося й від цього – то надходить хвилина заглянути і смерті у вічі: а як же іще відірвати нас від такого любого “корита” з теплим пійлом “омани багатства віку цього”?! Як посвідчити, що у труни кишені нема, і туди з собою нічого не візьмеш? Як наставити на шлях істинний?).
І карається хворістю він на постелі своїй, а в костях його сварка міцна.
І жива його бридиться хлібом, а душа його – стравою улюбленою.
Гине тіло його, аж не видно його, і вистають його кості (“вистають” – тут виступають назовні: “самі лише кості видно” – у перекладі отця І. Хоменка), що перше не видні були.
І до гробу душа його зближується, а живая його – до померлих іде.
Якщо ж Ангел-заступник при нім, один з тисячі, щоб представити людині її правоту (якщо не відвернувся іще остаточно, якщо суща ще совість в людині – услухається вона гласу вісника Господнього, і не вчинилася запеклою подібно “фараону потопленому” та тисячам вояків його; якщо покається і навернеться),
то Він буде йому милосердний та й скаже: «Звільни ти його, щоб до гробу не йшов він, – Я викуп знайшов»” (Йова, 33 розділ, 14–24 вірші).
Більшість із тих, хто сьогодні є дійсно щиро й глибоко віруючими християнами, прийшли до Бога саме через страждання. Слово ж Боже живе та діяльне як по відношенню до окремої людини, так і до цілих груп людей – общин, церков, народів, країн. І дай Бог, щоб те, що відбувається у світі останнім часом, було лишень “сном”…
“Через це-то й говорить: «Сплячий, вставай, і воскресни із мертвих, – і Христос освітлить тебе!»” (Ефесянам, 5 розділ, 14 вірш). Амінь.
ДО СХОДУ ЗОРІ…
З листа читача: Що це за «Бог», який не зумів в єдиноборстві перемогти Якова-Ізраїля? І його ви називаєте «Всемогутнім»?..
Відповідь: Сказав Господь: “Будуть дивитися, і не бачити; слухати, і не розуміти…” Насправді боротьба Якова в Пенуїлі (див. Буття, 32 розділ, 25–32 вірші) – це духовна боротьба! І не проти Бога, але з Богом проти закону плоті в собі. Внутрішня боротьба...
Як висловився свого часу професор, архімандрит Кипріан: “Не кожний аскет сподобиться містичних осяянь, але кожен містик йде вузьким та скорботним шляхом аскетичного подвигу”. І коли ми йдемо цим важким шляхом – шляхом смерті для гріха, – то залишаємося ніби один на один із ворогом. Це суто суб’єктивне відчуття самотності, богополишеності у момент апогею цієї боротьби, виражене в словах Ісуса на хресті: “Господи, Господи, навіщо Ти Мене покинув?..”
Насправді Отець наш Небесний, Господь ніколи не полишає нас. Нам лише здається, що ми зостаємося самі, і що Бог, цей біблійний “якийсь Муж” (неспростовність істини, віра, сила благодаті) виривається, і начебто утікає від нас. Тут ми спостерігаємо ефект обманливості суб’єктивних відчуттів: коли на пероні стоять паралельно два потяги, і один з них плавно починає рухатись, то пасажирам вагонів цього потягу здається, що рухаються не вони, а вагон що стоїть навпроти вікна. Насправді ж це ми, точніше плоть наша, а ще точніше закон плоті в нас, звірячі наші інстинкти віддаляють нас від Бога, і суть подвигу аскези християнської (аскези посту і молитви: посту не в розумінні боротьби з ковбасою, як це часто уявляють пересічні “ревнителі православ’я”, але як боротьби зо гріхом, із законом плоті в нас. За визначенням святого Антонія Великого піст – це стримання язика, серця і черева) полягає в тому, щоб зусиллями (духовними, душевними та тілесними) “схопити” Царство Небесне, боротися, утримуючи Бога, Божество в собі “аж до сходу зорі”: