ЩО Є СЛАВА БОЖА?
З листа читача: Якщо ми хочемо ствердитися в істині, наша розмова повинна розпочатися з пізнання про славу Божу, і лише після цього ми можемо почати роздуми про втрату її ...
Відповідь: Слава Божа і присутність Божества – суть слова-синоніми. Бо як славитиму Того, присутність Кого в собі не відчуваю? І проявляється ця присутність на трьох рівнях: по-перше, як духовне відчуття (коли серце зігрілось, і тепло до Бога взиває. Власне, мова тут іде про молитву серця, початком якої є короткі духовні осяяння під час молитовних чувань, порухів жалю, ніжності, скорботи, покаяння, інших Божих завітань). По-друге, як духовне чуття (люди світські, маючи далеко не повне уявлення про нього, називають його “шостим чуттям”, або інтуїцією). І, нарешті, як духовне бачення (власне богоспоглядання).
Бачення Слави – явище містичне (грецькою – “таємне”). І містичне воно не тому, що Бог бажає закрити славу Свою від нас. Але лише тому, що ми, у більшості своїй, втратили здатність до цього бачення.
Перші люди віри – Адам і Єва – мали таке сприймання. Вони бачили Бога духовними очима, і спілкувались з Ним безпосередньо. Після гріхопадіння це безпосереднє бачення було втрачено, і виникло поняття релігії (“релігія” – від латинського “ре” – “відновлюю”, і “ліга” – “зв’язок”: “відновлюю зв’язок з Богом”).
Слово – Віра – Благодать: ось щаблі здобуття предвічної слави Божої. Бачення ж цієї Слави (в точному розумінні цього слова) починається з моменту духовних осяянь, а найбільш яскраво проявляється у хвилини народження згори, та хрещення Духом Святим. Апогеєм же її – є повне занурення у Божество – занурення в Благодать Досконалої Любові у Царстві Небесному, Царстві Божому, у Царстві Всесвятого Його Духа…
“НЕ ДАВАЙТЕ СВЯТОГО ПСАМ…”
Запитання читача: Роз’ясніть мені, будь ласка, що означає такий вислів: «Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас…» (Мф. 7.6)
Відповідь: Біблія – книга духовна, і за кожним словом Писання завжди лежить певний духовний зміст. Безумовно, кому спаде на думку зайшовши у хлів, розірвати та висипати в корито коштовне намисто? “Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав” (Матвія, 13 розділ, 34 вірш).
У апостола Павла є цікавий в цьому контексті вірш:
“Бо в Законі Мойсеєвім писано: «Не в’яжи рота волові, що молотить». Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить він зовсім для нас?..»” (1 Коринфянам, 9 розділ, 9 вірш).
Так! Слово Боже для нас і про нас! І всі персонажі його – як люди, так і тварини; як історичні події, так і природні явища значною мірою (а інколи й виключно) суть символи, за якими приховується той чи інший духовний зміст. Отже, для того, аби зрозуміти написане, необхідно у першу чергу оволодіти духовною символікою Святого Письма.
Що означають слова Господні: “Не кидайте перел своїх перед свиньми…”? Яких “перл”? Перед якими “свинями”? І що то за “пси”, яким не вільно давати святого? У третій книзі Біблії – “Левит” – уміщено відомий Закон про чисте й нечисте, з якого ми дізнаємося про те, яке Боже створіння вважається чистим, а яке ні. Насправді тут з’ясовуються зовсім не гастрономічні питання: що нам їсти, а що ні. Бо ж сказано: “Їжте все, що на ятках м’ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, – бо «Господня земля, і все, що на ній»!”; та “Не те, що входить до уст, людину сквернить, а те, що виходить із уст, те людину сквернить… Що ж виходить із уст, те походить із серця, – і воно опоганює людину. Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює…” (див. 1Кор. 10.25–26; Мф. 15.11,18–20). Про духовні речі тут іде мова, а не про буквальну їжу! Біблія – не книга кулінарних рецептів…
То яке ж створіння (тепер зрозуміло, що йдеться власне про людей) є чистим, а яке ні? Запам’ятати градацію чистоти в дійсності зовсім не складно. Чисті створіння повинні відповідати двом умовам: по-перше, мати “роздвоєні ратиці”, а по-друге – “жувати жуйку”, – оцих нам можна “їсти”. “Їсти” – тут сприймати їх у серце своє, спілкуватися з ними, дослухатися до них, чинити як вони (“Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене...” (Івана, 4.34)).
“Оце та звірина, що будете їсти зо всієї худоби, що на землі:
Кожну з худоби, що має розділені копита, і що має копита роздвоєні розривом, що жує жуйку, – її будете їсти…” (Левит, 11 розділ, 2–3 вірші).
Що то є “роздвоєні ратиці”? Ратиці це те, на чому тварина стоїть, – тут власне основа, фундамент життя людини. І ці “ратиці” мусять бути роздвоєними! Людина не повинна “усіма чотирма лапами” (як пес!) стояти на землі – на земному, матеріальному. Розділяй матеріальне й духовне, земне й небесне, світське й церковне. Розділяй, і на цьому стій! “Роздвоєні ратиці” – суть символ сповідування певної ідеології, віри, ознака того, що не хлібом єдиним живе людина, але й словом, – власне ознака духовності. Втім, духовність ця буває різною! Як сказано: “Та й демони вірують, – і тремтять” (Якова, 2 розділ, 19 вірш)...
А що є “подвійне жування”? У тій же книзі “Левит” читаємо: “…І щоб розрізняти між святістю й між несвятістю, і між нечистим та між чистим” (Левит, 10.10). Ось це-то розрізнення, це проникнення крізь букву в дух і є насправді “подвійним жуванням”. Свиня ковтає усе підряд, натомість овечка “розжовує”, відділяє чисте від нечистого, святе від не святого. “Розжовує” – це означає шукає істину. А якщо шукає, то й знаходить її! Бо хто шукає – той і знаходить; хто стукає – тому й відчиняють. І істина ця – в єдиному слові: Возлюби! Возлюби, а для цього змирись. Смирення – це і є духовне вчення Христове, дорога, що веде до спасіння…
Таким чином, бачимо ніби три символічно окреслених типи людей (насправді цих типів значно більше, але для спрощення приймемо три). Це: “овечки”, “свині” та “пси”.
“Овечки” – мають віру й постійно шукають істину.
“Свині” – також мають віру, сповідують певну духовність, але істини не шукають, а значить і не знаходять. Чому й не розжували Господнього: “Возлюби, а для цього змирись…”, не є смиренними, а отже й нечисті перед Богом.
І, нарешті, “пси”. “Пси” – це ті, хто є повністю матеріальні, чий бог – черево, а ідеологія зводиться лише до “ковбасних інтересів”. Пси не лише не шукають правди, але й сміються над нею, зневажають Закон Божий, що є огорожею Церкви, – біблійною мовою “мочаться на стіну”.
А тепер сила:
“Не давайте святого псам” – тут не давайте “псам” приводу для глузування над словом Божим, над вірою, над благодаттю: “Тому-то розумний мовчить цього часу, бо це час лихий” (Амоса, 5 розділ, 13 вірш).
“Не сипте перел своїх перед свиньми” – читай: “не відкривайте душу свою перед тими, хто є нелюбовний, несмиренний, хто не розжував істини Господньої”. І недаремно сказано: “перел своїх”, а не Божих! Словом Божим таких врозумляй, проповідуй. Свиня – не пес: сіє Сіяч й при дорозі, може яка зернина і проросте. Але своїх перл – перл своєї душі – не відкривайте! Бо вони зневажать їх (“потопчуть ногами своїми”, насміються над вами), ба більше, ще й використають їх проти вас (“обернуться, та розшматують вас”)...
СПАСІННЯ. У ЧОМУ ВОНО?
З листа читача: Спасіння – одне з найголовніших понять життя християнина. Одначе, розуміти його можна по-різному...
Відповідь: Слово “спасіння” свідчить саме за себе – це спасіння (вирятування) від чогось небезпечного. І розглядати феномен спасіння необхідно у першу чергу саме в цьому, точному його змісті. Так в чому ж воно, спасіння, і, головне, від чого?