Безумовно, мова йде про спасіння від бід і страждань як результатів прокляття гріха, – спасіння від нещастя, яке (спасіння) в кінцевому результаті приводить до щастя (блаженства) з Христом в Царстві Отця нашого Небесного, і саме є оцим самим щастям: “…і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті – ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!” (Об’явлення, 21 розділ, 4 вірш).
Таким чином, спасіння – це ніщо інше, як духовна Пасха Господня. Пасха – староєврейською “песах”, “пасахті” (українською – “перехід”, “перескакування”), – благодатне відродження в Бозі, перехід від рабства гріха до свободи духу. І здійснюється ця Пасха, це спасіння, на трьох етапах людського буття:
як спасіння від проблем, породжених прокляттям гріха іще тут, на землі, при житті у фізичному (точніше біологічному) тілі (“Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали…” (Івана, 10 розділ, 10 вірш));
як спасіння від Страшного Суду Господнього у момент переходу в світ невидимий – фазис виходу із грубофізичного тіла та воскресіння у тілі тонкому, ефірному (“Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, – життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерті в життя …” (Ів. 5.24));
і, нарешті, як радість вічного спасіння від мук та від повного знищення разом із змієм, драконом та лжепророком у “озері, яке горить огнем і сіркою” (див. Об. 20.10; 21.8; 22.14–15).
ПРІОРИТЕТИ ЛЮБОВІ
Запитання: У Божих Заповідях сказано: “Возлюби ближнього свого…” Але цих “ближніх” у нас досить-таки багато. Це і рідні наші – близькі та далекі родичі. Це й друзі, і колеги по роботі. Це, нарешті, й зовсім незнайомі нам люди. Кого ж із цих ближніх вважати найближчим а, отже, і найбільше возлюбити?
Відповідь: Любов – це духовне почуття, і вона аж ніяк не піддається регламентації. Хоча, безумовно, існують й об’єктивні моменти, які можуть, і повинні слугувати орієнтирами у житті кожного християнина. Тому я дозволю собі поглибити зміст запитання, дещо розширити його межі, піднявши до рівня визначення пріоритетів нашого життя взагалі. А висвітлю я це питання через призму закону Божого.
Саме закон Божий, десять Заповідей дає нам вичерпну інформацію стосовно пріоритетів, що їх розставив Господь у нашому житті. Що в нас повинно бути на першому місці, що на другому, що на останньому. Як відомо, Закон був даний народові Божому на двох кам’яних таблицях (скрижалях): на першій чотири, і на другій шість. Заповіді першої скрижалі висвітлювали (регламентували, узаконювали) відносини людини із Богом. Другої – з ближніми та матеріальним світом взагалі. Це розділення, власне, відповідає новозавітному: Возлюби Господа Бога свого усім серцем своїм, усією душею своєю, усіма силами своїми та всім своїм розумом (перша скрижаль); та ближнього свого, як самого себе (друга).
Заповідей першої скрижалі є чотири:
Я – Господь, Бог твій. Хай не буде тобі інших богів переді Мною.
Не роби собі подоби Бога.
Не призивай ім’я Господа Бога твого надаремне.
Пам’ятай день спокою, щоб святити його. Шість днів працюй, і роби усі діла твої, а сьомий – день спокою (єврейською – “шабат”) для Господа, Бога твого.
Як видно, ці Заповіді ставлять Бога на перше місце у нашому житті. А що ж далі? Яка Заповідь наступна? Хто, згідно з пріоритетами Божими, на другому місці? П’ята Заповідь – Шануй батька й матір своїх – ставить на друге після Бога місце у нашому житті саме сім’ю! Хто ж на третьому? Усі решта, близькі та далекі нам люди, яких ми зазвичай і називаємо оцим словом “ближні”. Шоста Заповідь: Не вбивай; сьома: Не чини перелюбу; восьма: Не кради та дев’ята: Не свідкуй неправдиво на свого ближнього – говорять нам про наші стосунки саме з ближніми нашими.
І, нарешті, остання, десята Заповідь: Не пожадай, або Не заздри, – висвітлює наші стосунки з матеріальним.
Тепер давайте підсумуємо. Як бачимо, на першому місці у нашому житті повинен бути Господь. На другому – сім’я, родина наша. На третьому – ближні. І на останньому – матеріальне.
До речі, сатана перевернув усе з ніг на голову, і сьогодні у світі здебільшого все навпаки: на першому місці – матеріальне. Сказано: “Що лежить на серці – про те говорять і уста”. Проаналізуймо, про що ми з вами розмовляємо вдома, на роботі, у транспорті… Чи про Боже? Чи про духовне? А може таки про матеріальне? Так, нажаль про нього. Дві проблеми нині турбують людство: де знайти поїсти, і як схуднути… І на першому місці тут саме матеріальне. А на другому? Ближні, колеги по бізнесу. Сім’я відходить на третє місце (декілька годин разом, під час спільної вечері біля екрану телевізора…). А про Бога? Про Бога ж – і взагалі забуваємо…
Втім, це тема окремої розмови. Це ж запитання – про любов до ближнього. Думаю, частково я уже відповів на нього. Стосовно ж того, кого конкретно більше любити серед рідних своїх і ближніх: матір чи дружину, сина чи доньку, то тут я поганий порадник. Поставте Христа на своє місце. Кого б більше любив Він? Бог не дивиться на обличчя. Втім, хай серце кожного саме підкаже йому. Як я уже зазначив на початку цієї статті, любов дійсно не піддається регламентації. Залишімо софістам мудрування на кшталт: Якщо у вас на очах будуть тонути ваша матір, дружина й дитина, а ви матимете змогу врятувати лише когось одного, то кого саме буде правильним урятувати?..
ОДНЕ ХРЕЩЕННЯ
З листа читача: Я повірив в Ісуса і прийняв Його у своє серце, тобто покаявся. Христос дарував мені Любов, огорнув Своєю благодаттю, – і я відчуваю в собі нове життя. Я є християнин православної церкви, але зараз мене підводять до водного хрещення члени іншої громади. Серцем я відчуваю, що це – неправильно. Мене ж “б’ють” тим, що “Так написано!”…
Відповідь: Серед таїнств православної церкви на першому місці стоїть святе хрещення. Воно є дверима, які вводять віруючого в лоно Церкви, в Царство Благодаті, і дають доступ до участі в усіх інших таїнствах.
Порівняння хрещення з купіллю водною, гробом та інше з певною мірою вірогідності указують на те, що хрещення (маю на увазі сам обряд) повинне здійснюватися через занурення. Саме слово “баптисо” (“хрещу”), насправді означає “занурюю”. Втім, Євангеліє нічого не каже нам про те, що Христос був охрещений в Йордані Іваном саме через повне занурення: цілком вірогідно, що обряд було здійснено так, як це зображується на давніх іконах: Христос стоїть у воді, а Іван Хреститель ллє воду з долоні на Його голову. Та й у Діях святих апостолів, коли читаємо про хрещення новонаверненого Савла-Павла, то розуміємо: не було ні баптистерію, ні річки там, ані часу хрестити його через занурення. Бо ж сказано:
“І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став… І, вставши, охрестився,
і прийнявши поживу, на силах зміцнів” (Дії, 9 розділ, 18–19 вірші).
Подібно й у Филипах (Дії 16.33), святий Павло хрестив наверненого в’язня:
“І сторож [темниці] забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, – і охрестився негайно він сам та його всі домашні”.
А у в’язницях римських, напевно ж не було сажівок...
Насправді у хрещенні домінує віра в Бога, а не спосіб здійснення обряду: чи поливати водою, а чи занурювати у неї. Тому хрещення через обливання Церквою також визнається, хоча й не схвалюється, як неканонічне. Як виключення, Церква визнає і християнський мученицький подвиг неохрещених як “хрещення кров’ю”.
Занурення у воду буває трикратним, з проголошенням слів: “Охрещується раб (раба) Божий (Божа – ім’я) в Ім’я Отця, амінь. І Сина, амінь. І Святого Духа, амінь”, згідно заповіді, даної Самим Христом: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів…” (Матвія, 28 розділ, 19 вірш).