Підчас таїнства хрещення сам охрещуваний, а чи хрещені батьки з дитиною (коли охрещується мала дитина), відрікаються від сатани (всіх діл його, всіх слуг його і всієї гордині його), з’єднуються з Христом та ісповідують свою віру у Нього, як у Царя і Бога. При цьому обов’язково виголошується православний Символ віри, де є зокрема такі слова: “Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів…” Чому саме “одне”? Справа в тім, що Символ віри складений на основі витягів із Святого Письма, а Слово Боже недвозначно наголошує:
“Один Господь, одна віра, одне хрещення ,
один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх…” (див. Ефесянам, 4 розділ, 5–6 вірші).
Ось насправді як написано: одне хрещення! Не два і не три… Це означає що хрещення, як духовне народження, якщо воно виконано правильно (тобто через трикратне занурення в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа (див. вище)), не може уже повторюватися вдруге. Навіть коли заради страху смертного та через відсутність священика таїнство здійснюється мирянином, то й після цього священик не має права повторювати його, а тільки доповнює миропомазанням. І інославних (протестантів), які вступають у її лоно, Церква приймає без повторення таїнства хрещення, а лише знов-таки через миропомазання, якщо вони хрещені так, як заповідано Євангелією та древньою Церквою.
До речі, про це непогано було б пам’ятати і тим “канонічним” православним братам нашим, які забули 47-й канон Апостольських Правил: “Єпископ, чи пресвітер, якщо перехрестить такого, що вже по-правдивому охрещений... хай буде видалений за те, що познущався з хреста й смерті Господньої, і не розрізняє священиків від псевдосвящеників”, та вимагають перехрещувати дітей, які були охрещені канонічно висвяченими ієреями через те, що ці ієреї здійснили таїнство, перейшовши в “неканонічну” церкву.
Один Господь – одна віра – одне хрещення!
ЧИ МОЖНА ВТРАТИТИ СПАСІННЯ?
Запитання: Чи можна втратити спасіння?
Відповідь: Так, нажаль, можна. Як сказав свого часу отець Церкви святий Іван Ліствичник:
“Немає місця безпечніше, аніж Небо, однак диявол і там не встояв…”
Як часто доводиться чути із уст деяких самовпевнених християн (як правило з числа новонавернених): “Я вже спасся! Я спасенний! Алілуя!..” Дійсно, сказав Господь: “Хто увірує й охреститься, – буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде”; та “Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то – дар Божий…” (див. Марка, 16 розділ, 16 вірш; Ефесянам, 2 розділ, 8 вірш). Але сказано й інше: “Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!”; та “Та й демони вірують, – і тремтять…” (1 Коринфянам, 10 розділ, 12 вірш; Якова, 2 розділ, 19 вірш).
“Хто увірує й охреститься…” Не про буквальне хрещення (або ж не лише про буквальне) говорить тут Господь, але про духовне! Суть таїнства хрещення полягає не в тому, щоб увійти у воду сухим, а вийти мокрим. Ні! Хрещення (грецькою – “повне занурення”) – тут повне занурення у віру смиренну, яка від слова Божого, явленого по духу, та в благодать, яка по вірі. СМИРЕННІЙ вірі!..
Сказав Господь: “Я – двері: коли через Мене хто ввійде – спасеться…” (Івана, 10 розділ, 9 вірш). Що означає ввійти через двері, які є Ісус? Що це за “двері”? Знову ж таки, ЦЕ ДВЕРІ СМИРЕННЯ, – єдині Двері, які ведуть до Небесного Царства Благодаті. “…Навчіться від Мене, – указує Господь, – бо Я лагідний і сумирний серцем (Я – смиренний!), – і знайдете спокій душам своїм” (див. Матвія, 11 розділ, 29 вірш). І знайдете “двері”, і знайдете “праведність, мир (спокій) і радість у Дусі Святім”, що і є, власне, Царство Боже (див. Римлянам, 14 розділ, 17 вірш)...
Кожен, хто ступає на дорогу праведності, знаходить спасіння. Кожен, хто збочує з неї, – втрачає його. У чому ж праведність? І хто є праведник? Праведник – це той, хто:
шукає правду;
а відтак і знаходить її в Ісусі Христі;
і, нарешті, йде дорогою правди, що веде в життя вічне.
А правда – в єдиному слові: “Возлюби!” ВОЗЛЮБИ, а для цього ЗМИРИСЬ, а отже ПРИЙМИ БЛИЖНЬОГО СВОГО, І ОБСТАВИНИ СВОГО ЖИТТЯ ТАКИМИ, ЯКІ ВОНИ Є. От і все… Як просто, і як, виявляється важко.
Насправді є лише дві дороги. Перша – це дорога праведності, шлях “із Єрихону в Єрусалим”. А друга – навпаки, дорога “з Єрусалиму в Єрихон”. І поняття праведності або грішності – суть поняття лише напрямку ходи. “Камо грядеши?” – “Куди йдеш?” Чи дорогою смирення, яка веде до любові досконалої, а чи шляхом гордині фарисейської, що веде до загибелі. Допоки я йду в напрямку до Єрусалиму Нового, духовного, – я спасенний. Як тільки ж зупинюсь, або піду у зворотному напрямку, – засуджений. “Пам’ятайте про жінку Лотову!..” Важливо не просто знайти цю дорогу спасіння, не просто зробити декілька кроків, але пройти нею до кінця, за золотою піснею псалмоспівця:
“Зміцняй стопи мої на дорогах Твоїх,
щоб кроки мої не хиталися!..” (Псалом 16, 5 вірш).
Таким чином, проголошувати своє спасіння я можу лише в тому розумінні, що Господь дійсно приготував його для мене, і я, відповідно, прийняв його. Але сказати “Я – спасенний” – все одно, що сказати “я досяг мети”. Ні, іще не досяг! Але знаю ціль, і знаю шлях досягнення її. Я став на цей шлях, я іду цією дорогою, і прошу: поможи мені, Боже, пройти її до кінця, не схибивши з неї ні ліворуч, ані праворуч! Веди мене, Господи, від віри у віру, від слави у славу, від сили у силу. З кожним днем наближаючи моє спасіння…
“І це тому, що знаєте час… Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували” (Рим. 13.11). Але: “А коли праведний відвернеться від своєї справедливості та зробить кривду, то Я покладу спотикання перед ним, – і він помре… Він за гріх свій помре, і не згадаються його праведні вчинки, які він робив” (Єзекіїля, 3 розділ, 20 вірш)...
НА ВСЕ ВОЛЯ БОЖА…
Запитання читача: Слухаючи Вас по ТВ та читаючи Ваші публікації, зацікавився… А тепер запитання: Як Ви відноситеся до інших конфесій, наприклад до ЄХБ (Євангельські християни-баптисти)?…
Відповідь: Вчення Христове є вченням смирення. За словом преподобного Івана Ліствичника смирення – це “духовне учення Христове, що мислено приймається достойними в комору душі”. Тому відповім як і належить правовірному християнинові: якщо коротко – то смиренно. Тобто, приймаю наслідки розколу Церкви як даність, як звершений факт: з болем, але без гніву та роздратування, без страху та тривоги, без гордощів та образи. В Америці кажуть: “У нас виникли проблеми? – давайте повернемося до них обличчям...” На все воля Божа.
На все воля Божа… Звучить на перший погляд дивно. Хіба воля Божа була на те, щоб єдина колись Апостольська Церква у 1054 році розкололася на два ворогуючих табори (католицизм та православ’я)? Хіба воля Божа на те, щоб у XVI сторіччі розкол цей поглибився завдяки виникненню протестантизму: лютеранства, реформатства (кальвінізму), англіканства? А згодом, у свою чергу, доповнився баптистами, адвентистами, свідками Єгови, п’ятидесятниками?.. І щоби сьогодні у світі було майже 2000 самих лише найменувань (!) християнських конфесій, які ревниво поглядаючи одне на одного проповідують уже не смирення, але кожна проголошує: “Ідіть до нас! Лише ми є правдиві та істинні! Лише у нас заховується вчення Христове неушкоджене! Лише у нас ви знайдете спасіння!…” А в чому воно, спасіння? У тому, щоб неухильно дотримуватись обрядів та традицій? Щоб не їсти сала і шанувати юдейську суботу? Щоб здійснювати водне хрещення саме через повне занурення? Щоб “правильно” звертатися до Бога – “Ієгово” (ніяк не “Господи”!)? А чи в’юнитися у душевній екстазі, в істеричних пошуках глоссолалії?..
На все воля Божа… І для того, щоби відповісти на запитання: чому так? Чому Господь допустив цю хворобу Церкві, і як нам правдиво відноситися до неї, – необхідно перш за все відповісти на запитання: а чому Господь взагалі допускає нам хвороби? Чи є воля Божа на те, щоби ми хворіли, мучилися й страждали? І відповідь на це запитання вміщується ніде інше, як у самому Слові Божому – у Святому Письмі: