Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжімо з терпеливістю до боротьби яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на начальника й Виконавця віри, що… перетерпів хреста не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого” (див. Євреям, 11 розділ, 32 – 40 вірші; та 12 розділ, 1 – 2 вірші).
ХРЕЩЕННЯ ДУХОМ
Запитання читача: Як відомо, Іван Предтеча обіцяв, що Ісус хреститиме Духом Святим. Відносно хрещення Духом існують найрізноманітніші думки. То що ж це таке? Чи всі християни хрещені Духом? І чи можливо, щоб людина “мала Духа Святого”, але не була хрещена Духом?
Відповідь: Слово “хрещення” походить від грецького “баптисма”, і означає “занурення”. Таким чином, хрещення Духом Святим – це ніщо інше, як повне занурення в благодать Всесвятого Духа. Однак по своїй суті поняття хрещення Христового є єдиним і нероздільним, як нероздільна й Сама Трійця: хрещення в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. І коли ми говоримо про хрещення Духом, то тут йдеться не про якесь окреме явище, але про домінуюче.
Коли людина іще тільки приходить до віри – знаходиться у першому дні “Шестидневу” створення її духовності, на першому щаблі “драбини в Небо”, – то в духовному робленні її домінує саме прихід до віри, “яка від слухання слова Божого” (див. Римлянам, 10 розділ, 17 вірш), – власне хрещення “в Ім’я Отця”:
“Вірую в Єдиного Бога, Отця Вседержителя…”
До речі, Іванове хрещення, як хрещення покаяння, властиво й було хрещенням у віру (точніше, хрещенням відродження правдивої віри, бо Іван хрестив юдеїв – формально народ віри, який до того часу уже майже повністю втратив свою віру підзаконну, ставши, фактично, народом беззаконним, бо ж “й біси вірують, і тремтять”.
До речі, така ж ситуація з абсолютною точністю повторюється і в наші дні! Бо й сьогодні – якщо дивитися на події духовними очима – в релігійному світі відбувається саме Іванове хрещення. І сьогодні з амвонів усіх релігійних деномінацій звучить той самий заклик до покаяння: “Покайтеся, бо наблизилось!..” Повторюю: я мовлю тут не про букву, але про дух Писання).
Наступний етап – хрещення “в Ім’я Сина”:
“І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого…”
На цьому етапі домінує Син – Слово, Яке стає плоттю. Це період втілення, всиновлення, реалізації смирення – віри, яка “від слухання”. Період зростання в надії!
Таємниця, захована від віків і родів, – Христос у нас… Цей період знаменується зростанням у Слові – зростанням у послуху, у смиренні людському до висоти здобуття благодаті смирення Божого. Зростанням до містичного “народження згори” (до отримання благодаті святого смирення Христового – себто “зачатку Духа”). Він вирізняється ділами віри вже не страху ради, але Христа ради.
Це етап духовного зростання “від віри у віру”. Тут віруючий уже не раб, але син! Це стадія активізації в нас віри новозавітної – смиренної, підблагодатної, чинної любов’ю – від різдва її, до вдосконалення, себто до воскресіння; надбання та примноження містичного досвіду єднання з Творцем посередництвом живої молитви серця – смиренної молитви, або ж молитви смирення; відчуття присутності Божества, бачення слави Його – слави, як “Єдинородного від Отця”:
“…А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне ” (Івана, 4 розділ, 14 вірш);
“Сказавши оце, Він дихнув і говорить до них: прийміть Духа Святого…” (Ів. 20.22).
І, нарешті, хрещення “в ім’я Духа”:
“І в Духа Святого, Господа животворчого…”
Це етап домінанти іншого Утішителя – уже не просто Слова, але Духа Правди. Те, що відчувалося серцем спочатку лише як “зачаток Духа”, та й то більше у вигляді короткочасних осяянь, – зростає до глибини містичного досвіду Божественної реальності. Це період глибокого смирення, збільшення “від слави в славу” – від Воскресіння до Вознесіння, до П’ятидесятниці... Період прийняття Сили, помазання на велике та святе служіння. Період благословенного зростання “від сили в силу”. Це час, коли вірного “супроводжують ознаки такі…” (див. Марка, 16 розділ, 17 вірш); пора набуття в повноті дарів Всесвятого Духа; доба підйому на висоту любові досконалої – висоту містичного Боговідання, на височінь Богоспоглядання. Період одухотворення, освячення. Період обоження... І немає межі цьому вічному “зануренню” в Благодать.
“Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його .
Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього” (Ів. 7.38–39).
Прийняти мирного Духа Христового, і повністю віддатися цьому благословенному “Храмовому потоку” – повністю зануритись, хреститися в ньому: ось воно, хрещення Духом Святим!..
Чи кожен номінально охрещений християнин автоматично піднімається до цієї висоти? Безперечно, ні! Царство Боже зусиллями береться, і таїнство хрещення, будучи найпершим Христовим таїнством, лише відкриває нам шлях спасіння. І хоча в ньому присутня вся повнота Благодаті (нагадаю, що в православ’ї воно доповнюється священнодійством миропомазання, яке й символізує оце “хрещення Духом”), та не кожен може й готовий прийняти її, але “наскільки зможе вмістити”...
Це так, як ніби для хрещення Духом необхідно було б ціле “відро” Благодаті, а серце може вмістити лише “наперсток”... З цього приводу апостол сказав:
“Тож кажу я: поки спадкоємець (християнин – спадкоємець Благодаті, “співспадкоємець Христів”), дитина (поки іще “дитина”: іще харчується лише “чистим словесним молоком”, а не їсть “твердої” духовної їжі, як належить це “мужу досконалому в міру зросту Христової повноти”), – він нічим від раба не різниться (а “раб” – не син, рабу іще належить зрости у вірі до рівня “сина”. Рабська віра – віра підзаконна: здійснюється в покорі, а не в смиренні; чинна страхом, а не любов’ю), хоч він пан над усім (хоча “де юре” все для нього вже готове, тільки зумій прийняти це “де факто”)” (Галатам, 4 розділ, 1 вірш).
Ось і відповідь на поставлене запитання: чи може людина мати зачаток Духа Святого, якщо вона іще повністю не занурена, не “хрещена Духом”? Звичайно! І покаяння, і смирення, і любов, і віра, і саме Слово, від якого віра походить, – все одним Духом звершується.
“Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі.
Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа , і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла” (Рим. 8.22–23).
“І вийшов цей чоловік на схід, а шнур був у його руці, і він відміряв тисячу ліктів, і перепровадив мене водою по кістки.
І відміряв ще тисячу, і перепровадив мене водою по коліна; і відміряв ще тисячу, і перепровадив мене водою по стегна.
І відміряв він ще тисячу, і був потік, якого я не міг перейти, бо стала великою та вода, на плавання... ” (Єзекіїля, 47 розділ, 3–5 вірші).
І БУДЕ ОТАРА ОДНА…
Запитання: Останнім часом обговорення питань про Бога на різноманітних богословських диспутах (Інтернет-форуми тощо) перериваються лайкою щодо того, яка з християнських церков краща.
Взагалі-то, коли виникає питання пов’язане з християнством, то найкраще його вирішення – це знайти в автентичних словах Христа деякий натяк на те, як би Він Сам відповів на таке запитання. Проте, при порівнянні різних християнських церков, ті, хто обговорюють це питання, цитують кого завгодно, замість того, аби процитувати Самого Ісуса Христа...