Ісусові не потрібно було ні каятися, ані змирятись, бо Він Сам був втіленим Смиренням і Любов’ю. Він для того й прийшов, щоб явити нам це Смирення. І недаремно символом Ісуса є саме агнець – непорочне ягня: найсмиренніше створіння на землі. Христос, будучи абсолютно безгрішним, смиренно підкоривши Себе волі Отчій, смиренно ж і хреститься в Йордані в покаяння, щоб показати цей благословенний Шлях нам з вами – усьому людству. Тому в Символі Віри й немає оцього: “і хрестився в покаяння”, бо це було б все одно, що сказати: “Смирення, яке смирилось”; чи “Любов, яка возлюбила”.
ЧИ РОЗУМІЄ БОГ УКРАЇНСЬКУ МОВУ?
Запитання читача: Я прихильник української мови в наших церквах, але кажуть, і навіть пишуть у газетах, що Бог української мови не розуміє. Що коли відправа йшла українською мовою й молдавською мовою, то Бог молдавську мову прийняв, а українську – ні. Що це таке? Іде війна проти української мови уже на релігійному ґрунті?
Іще. Мало молодих людей ходить до церкви, а пояснення від них можна почути таке: “Ми не розуміємо, що там читають…”
Відповідь: Воістину дивним, якщо не сказати сміховинним є твердження окремих представників російського православ’я та їх наслідувачів в Україні про нібито “безблагодатність” української мови. Хіба уже по мові дається благодать, а не по вірі?! Та й Господь насправді не слова слухає, а серця людські. Слова ж – не Йому потрібні, але нам, немічним, як про це сказав іще святий Отець Церкви, преподобний Ісак Сирійський: “Тиша є таємницею майбутнього віку; словеса ж – суть зброя віку цього”.
Що ж до благодатності (у тому смислі, як це розуміють означені ревнителі чистоти мови православних богослужінь), то не староболгарська мова повинна була б бути “найблагодатнішою”, але давньоєврейська (мова гебру, іврит), що нею написані книги Святого Письма Старого Заповіту, або арамейська, якою розмовляв Сам Христос та учні Його, або, зрештою, давньогрецька, що нею представлено більшість книг Священного Писання Нового Завіту. Та й сучасна зрусифікована церковнослов’янська мова далеко уже не є тією староболгарською (точніше солунським діалектом староболгарської), що її запровадили як мову богослужбову на наших теренах святі брати Кирило (в миру Костянтин) та Мефодій.
Мова ця була доречною, а отже й прийнятною тоді, влітку 988 року, коли наступило офіційне уже охрещування киян. У той час і прийнято було потрібні богослужбові книжки з Болгарії, прийнято й болгарський правопис, що його упорядкували просвітителі слов’янських земель та їхні учні. Цей правопис зветься старослов’янським, і мова, що прийшла у церковне життя, мова староболгарська, – була на той час прийнятною для русичів, адже Київ стояв у самому центрі східнослов’янського державного життя. Від святих Кирила й Мефодія отримали ми і переклад Святого Письма з грецької на слов’янську мову. Сьогодні ж нею не розмовляють навіть самі болгари та македонці, втім, як і сучасні греки говорять новогрецькою, а не давньогрецькою мовою.
До речі, щодо зрозумілості мови Богослужінь. З цього приводу пригадується така собі оповідка. Одна бабуся, коли її запитали, чи подобається їй храмова служба, відповіла: “Дуже подобається: так правлять, так правлять! Усе життя до церкви ходжу. Ось лишень не розумію, що то за «Оксана на вишні», а чи «оса на вишні» (мається на увазі спів “Осанна в вишніх” – себто “Спасіння в Небі”, “Спасіння на Небесах” євхаристичного канону літургії вірних), про яку там співають…”
Дійсно, навіть випускники духовних академій тримають у себе саморобні словники, щоб зрозуміти суть написаного цією мовою. Хай спитають у своїх парафіян ті, хто твердить, ніби церковнослов’янська є “всім слов’янам зрозумілою”, чи розуміють вони, коли чують у молитвах перед літургією такі, наприклад, вирази: “тук свой затвориша”, або “яко скимен обитаяй в тайных”? Можна вказати на вирази ще складніші, як от слова з 67-го псалма: “Вскую непщуете, горы усыренныя?” (Псалом 67, 17 вірш). І таким неясним для розуміння більшості вірних виразам “несть числа”.
Про необхідність говорити у церкві лише зрозумілою мовою навчав іще святий апостол Божий Павло. У Першому своєму посланні до коринфян він виразно наставляє:
“Як говорить хто чужою мовою, той не людям говорить, а Богові, бо ніхто його не розуміє, і він духом говорить таємне…
Як говорить хто чужою мовою, той будує тільки самого себе…
Бо коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде? Так і ви, коли мовою не подасте зрозумілого слова, – як пізнати, що кажете? Ви говоритимете на вітер!..
Але в церкві волію п’ять слів зрозумілих сказати, аніж десять тисяч слів чужою мовою!” (14 розділ, 2, 4, 8–9, 19 вірші).
Про день же П’ятидесятниці, коли зійшов Дух Святий на апостолів, читаємо:
“Усі ж вони сповнилися Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав (тож з волі Божої – молитися й проповідувати рідною мовою!).
Перебували ж в Єрусалимі... люди побожні від усякого народу під небом.
А коли оцей гомін зчинився, зібралася безліч народу, – та й дивувалися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!..” (Діяння, 2 розділ, 4–6 вірші).
Тому-то мовне питання у церкві є питанням насправді не церковним, а політичним, – тож не даймо себе ошукати!
І останнє, що стосується рідної нашої мови, країни та церкви. Питання, насправді, риторичне: як діти називаються оті, які мовчать, коли безчестять маму?..
ВІЗЬМІТЬ ХРЕСТА СВОГО…
Запитання читача: Прошу пояснити, як розуміти слова з Євангелія від Матвія: “І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене не достойний” (Матвія, 10 розділ, 38 вірш)?
Відповідь: Хто є Христос? Єдинородний Син Божий, Бог, що у тілі прийшов. Що явив Він нам приходом Своїм? Шлях до Отця, шлях до Божого Царства Любові, шлях до спасіння. Що це за шлях? Цей шлях – то є шлях смирення.
Саме смирення, за словом преподобного Івана Ліствичника, і є “духовним ученням Христовим, яке мислено приймається достойними в комору душі”. “Я – дорога, і правда, і життя. – навчає Господь, – До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене (якщо не через смирення!)” (Івана, 14 розділ, 6 вірш). “Візьміть на себе ярмо Моє (візьміть і собі той хрест, що його Я поніс – хрест смирення), і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий (синодальний переклад – “смиренний серцем”; новий переклад отця Івана Хоменка – “сумирний серцем”), – і знайдете спокій душам своїм (знайдете мир і радість у Дусі Святім – те Царство Боже, яке насправді в нас і заховується)…” (Мф. 11.29).
“Хто не візьме хреста свого…” Хто не візьме хреста смирення, хто не піде за Ісусом – той недостойний Його: недостойний зватися християнином, недостойний самого спасіння!
Що представляє собою буквально хрест? Це перетинання двох ліній – горизонталі із вертикаллю. Горизонталь символізує собою землю, твориво, людське життя; вертикаль відповідно – Небо, Бога-Творця, буття Божественне. На перетинанні цих двох прямих: волі людської з волею Божою, життя людського з життям Божим, серця скорботного та смиренного з благодаттю Всесвятого Духа і відбувається спасіння наше – розп’яття, смерть та воскресіння духовні.