“Я щодень умираю”, – свідкує апостол Павло (1 Коринфянам, 15 розділ, 31 вірш). Ми повинні щодень покаянням розпинати в собі гріх разом з Христом (“Покаяння двері відкрий нам, Життєдавче…”); щодень очищуватись, тобто помирати для гріха разом з Ісусом (“…прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші”); і щодень же й воскресати разом із Ним у життя вічне (“…знавши що Той, Хто воскресив Господа Ісуса (Бог Отець наш Небесний), воскресить з Ісусом і нас…”).
“Бо й юдеї (“юдеї” – тут віруючі) жадають ознак (чудес, надмирних знамень), і греки (“греки”, “елліни”, мовою символів – світські, погани, ті, що не відають Бога) пошукують мудрості,
а ми проповідуємо Христа розп’ятого (тут – проповідуємо Бога смиренного, проповідуємо Смирення), – для юдеїв згіршення (спокуса, ганьба), а для греків – безумство (глупота)”, – научає апостол (1Кор. 1.22–23).
Нажаль, сьогодні, як і в часи першого приходу Христового, Боже вчення смирення є спокусою як для зфарисейщеного, занедбаного “виноградника Божого” – номінальної церкви останніх днів, яка приносить Богові “дикі ягоди” розбрату, нелюбовності, агресії та користолюбства, так і для незнаючого істинного Бога світу. Як і сказав Господь: “Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки (духовні “лисиці”, духовні ж і “пташки” – як “земні”, так і “небесні”; як невіруючі, так і віруючі, але не вірні. “Нори” та “гнізда” – догматичні та філософські “намети”, місця схову: мають де сховатися, й ховаються в них), – Син же Людський (тобто Христос) не має де й голови прихилити (“голова” – розуміння. Розумінню Христовому немає місця ні у релігійному, ні у поганському світі)…” (Мф. 8.20).
Втім, світ схоже швидше приходить до розуміння Божих істин, аніж фарисеї від релігії (так само, як ближчим до Христа виявився й умиваючий руки Пилат, аніж книжники та фарисеї, які вигукували: “Розіпни, розіпни Його!.. Кров Його на нас, і на дітях наших!..”). І сьогодні бачимо, що світ таки швидше приходить до розуміння необхідності глядіти вигоду своєму ближньому (адже в кінцевому результаті такий пошук є вигідним для обох сторін); більш щирий він і у ставленні до благодійної діяльності, у шуканні різного роду компромісних рішень. Таким чином, не релігія, а саме світ посів нині перші позиції у розважливім ставленні до смирення – а отже й до Божої ідеї! “У нас виникли проблеми – що ж, давайте повернемося до них обличчям…”, – ця сентенція стає гаслом сьогоднішнього цивілізованого (і у першу чергу ділового) світу. Адже смирення у тому й полягає, щоби прийняти ближнього свого та обставини власного життя такими, які вони є: без страху й тривоги, без гніву й роздратування, без гордощів та образи. “Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?..” (Мф. 6.27).
Насправді у цьому немає нічого дивного. Те, що ми спостерігаємо тепер, є власне здійсненням пророцтва: “Отак будуть останні першими, а перші – останніми!”, та “Господь бо новину створив на землі: жінка спасатиме мужа (життя спасатиме віру!)” (Мф. 20.16; Єремії, 31 розділ, 22 вірш). Втім, згідно з тими ж біблійними пророцтвами, попереду – пробудження релігійного світу, пробудження церкви, пробудження сплячого пророка Божого – пророка смирення, пророка миру Йони (ім’я “Йона” перекладається як “голуб”, що біблійною мовою означає – “мир”). Попереду – другий прихід Христів: прихід Христа спочатку через відродження духовного вчення Його – вчення смирення; а потім і буквальний, містичний прихід Господа у славі – прихід в наших серцях.
“Бо Божеє Царство всередині вас!..” – навчає Христос. “…І ті, хто вживають зусилля, хапають його”.
Тож, за словом Господнім, відречімося себе, візьмімо хрест смирення, та й ходімо і ми за Ісусом…
ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ
Запитання: Що таке первородний гріх, і чи можна звільнитися від нього?
Відповідь: Для того, аби відповісти на запитання, що є первородний гріх, нам передусім необхідно визначитися: а що таке є гріх взагалі? І відповідь на це питання дає святий апостол Іван Богослов у Першому своєму соборному посланні: “Бо гріх – то беззаконня” (1 Івана, 3 розділ, 4 вірш). Отже, гріх – це ніщо інше, як порушення Закону Божого.
Друге питання: Чому “первородний?” Очевидно тому, що він був звершений, по-перше, праотцями нашими, Адамом та Євою (першими людьми, точніше першою цивілізацією людей, а іще точніше – першою цивілізацією людей віри, зображених у Біблії під образами Адама і Єви). І, по-друге, тому що гріх цей потенційно притаманний кожній людині від народження її.
У чому ж полягав гріх перших людей? У тому, що вони не послухались свого Творця, зазнавши забороненого плоду. Який саме “плід” вкусили Адам і Єва? Плід з духовного дерева пізнання добра й зла. Не яблука і не груші забороняє їсти нам Господь! Він забороняє куштувати духовні плоди пізнання добра через зло!..
Кожну хвилину ми, як і праотець наш Адам, маємо право вибору: чи ужити плід з “древа життя” – дерева богоєднання, дерева пізнання Бога, пізнання блага, добра через добро посередництвом виконання волі Його. А чи вкусити забороненого плоду із “древа пізнання добра й зла”, пізнавши таким чином добро через зло (за словом апостольським: “так, як через огонь”), що власне і сталося ув Едемі – духовному “саду Божому” – райському саду гармонії між Богом і людиною, людиною і природою, природою і Богом.
Іще з періоду навчання у школі відомий кожному закон збереження енергії. З шкільної ж лави відомі нам і поняття взаємозв’язку енергій потенційної та кінетичної. У повній мірі це стосується й тонких енергій. Поки яблуко іще висить на гілці – його потенційна енергія є максимальною; кінетична ж – дорівнює нулю. Але щойно яблуко, відірвавшись від вітки, починає своє падіння, – одразу ж наступає й плавний перехід потенційної енергії в кінетичну.
Аналогічно і в житті нашому. Кожна дитина у момент свого народження уже має в собі потенційну енергію гріха (ось він, “первородний гріх”!). Це так званий “закон плоті” – звірячі інстинкти наші, успадковані нами разом із куприком, – так би мовити духовний рудимент хвоста.
“Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком (бо душа моя створена за образом і подобою Божою, і прагнення до богоєднання закладено в мені уже від народження мого),
та бачу [й] інший закон у членах своїх (себто такий, який діє уже всупереч Божественній програмі обоження творіння, і який прагне повернути закон розвитку усього створеного – Божий закон еволюції – назад: знову до тваринного, звірячого, плотського стану. Стану, коли людиною володіє не розум, але інстинкти), що знаходиться в членах моїх.
Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?
Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого (тільки Бог силою благодаті, мирним Своїм Духом, Який через смирення мені дається, через Христа у мені, – Той мене визволить: Отець, через Сина, Духом Своїм Святим!)…” (Римлянам, 7 розділ, 22–25 вірші).
“Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів” (одне єдине, яке тільки й дає перемогу духа над плоттю), – сповідує Церква у Символі Віри. Воістину, так! Купіль хрещення – ось та живодайна купіль відродження, та духовна баня вічного буття, яка очищує, звільняє нас від супротивного нам закону плоті нашого. І мова тут не про саме лише таїнство чи обряд, але – і в цьому суть! – про велике таїнство занурення (“хрещення” – грецькою “баптисма” – українською “повне занурення”) в Слово, у Віру та Благодать в ім’я Отця (віра, яка від слова Божого: “Вірую в Єдиного Бога, Отця Вседержителя…”), і Сина (всиновлення, втілення, виконання цієї віри смиренної у житті християнина, що і є насправді “визнанням Христа во плоті” – в нашій плоті!), і Святого Духа (одухотворення, оспівування, розповсюдження її навколо себе: “Спасися ти – і тисячі навколо тебе спасуться…”).