Я з'явилася пунктуально через два дні після першого візиту. Ледве допленталася, так мене загальмувало. Першу таблетку ковтнула надвечір і спала до пів на другу дня. Непритомна, заповзла до лазнички. Скинула оком у дзеркало. Фе. А кажуть, що сон — це найліпша косметика.
— Губка явно не поцілив, — Евка глянула на мене поверх книжки, — скільки ти маєш ковтати того свинства?
— Три таблетки на день. Уранці я пропустила, то, може, в обід візьму дві?
— Може, я зразу викличу «швидку»?
— Без паніки. Це, певно, перша реакція. Організм не призвичаївся…
— Ти хочеш сказати, не узалежнився? Я пішла б до Губки по щось інше.
— Піду завтра, а нині спробую ще. Тільки раніш, аби не спати до другої.
Я взяла таблетку і збігала до крамниці. Очуняла, коли дійшла до каси. Поки розраховувалася, виявила, що не маю проїзного. А, дрібниці, поїду «на халяву». І трапила на контролера. Жодного стресу.
— Тридцять злотих штрафу плюс пакет із покупками, забутий у трамваї, — закінчила звітувати Евці. — Внесу це у кошт лікування. А тепер бай-бай, бо падаю з ніг.
На другий день я з'явилась у Губки.
— Доброго дня. Прошу сідати.
— Пане доктор, я була тут позавчора…
— Справді? — наставив він вуха. — У чому проблема?
— У тому, що я їм, наминаю, жеру.
— Ну і? — ті самі стомлені очі, що виглядають крізь пальці.
— Ну і одержала польдоксин, але він валить мене з ніг. Я непритомна, сплю по чотирнадцять годин. Оце прийшла по щось інше… Ви обіцяли, що ми будемо експериментувати.
Губка весь час кивав головою й казав, що апетит — це ледь чи вершечок айсберга… Я змовкнула. Губка зиркнув до моєї карточки.
— Гм. Порушення харчування, невроз нав'язливого стану, проблеми із засинанням, — поволі прочитав він. — Переймається. Це важливо. То чим ти так переймаєшся?
— Як я вже казала, усім. Непевним майбутнім. Минулим, яке неможливо змінити. Колись я боялася, що не вступлю до університету, а тепер боюся кожної сесії. Непокоюся про маму і про те, що вона непокоїться за мене.
— Ну то вже маємо якийсь нарис.
— Нарис? Адже ви мали нарис уже два дні тому.
— То був фальшивий слід. Цього разу спробуємо оксазепам. Він легко тебе заспокоїть…
— Але я не падатиму?
— Ні, тільки трохи вгамуєшся. Польдоксин має антидепресивну дію, але в деяких випадках присипляє. Зате оксазепам діє дуже м'яко.
Я вслуховувалась у його спокійний голос. Мені вже легше. Він мусить записувати касети, на яких розповідатиме про ліки.
— А за тиждень покажешся мені і будемо працювати далі. Як тебе звуть?
Я появилася на тиждень пізніше.
— Доброго дня. Прошу сідати. Що нас сюди привело?
— Я мала прийти на контрольний візит.
— Справді? А як тебе звуть? Малинка? Апетитне ім'я. Ну, і з чим у нас проблеми?
«Зі склерозом», — подумала я.
— З надмірним апетитом. Ви пам'ятаєте? Їм, напихаюся, жеру. Окрім того, дуже переймаюсь і деколи не сплю ночами.
— Так, так. Зараз гляну в карту. Ясно. Переймається всім. Ну і як той польдоксин?
— Він валив мене з ніг, і тепер я п'ю оксазепам.
— А, я забув записати. І як ти чуєшся?
— Трохи краще. А щиро кажучи, майже не відчуваю різниці.
— О'кей. Я випишу тобі тіорідазин.
— Що з нашою картиною?
— З картиною? А! З картиною, — гмикнув він. — Ну, працюємо, працюємо. Вже маємо певну концепцію. Я сказав би, нарис. Усе йде як треба. Мусимо тільки розв'язати проблему засмучування, але це вже за тиждень. Тепер рецепт.
Я не приходила наступні два тижні. Бо навіщо? Сесію склала, в хаті тиша, дракона дієти приспано. Не було причини додавати Губці роботи. Але десь наприкінці березня я почала сновигати з кутка в куток. Ніщо не має сенсу. Навіщо старатися? Навіщо вставати з ліжка? Навіщо я взагалі живу? Одних депресія допадає восени, а я ламаюся весною.
— Ніяка це не депресія, — заперечила Йолька, — просто пустка. Ти не маєш мети.
— Взимку вона теж її не мала, — втрутилась Евка.
— Взимку — свята, карнавал і сесія. Немає часу на роздуми про порожнечу. Весна — це початок нового. Людина замислюється: що змінити, який шлях обрати, і раптом усвідомлює, що не має мети. Не знає, чого хоче. Порожнеча.
— Але я знаю, чого хочу. Я хочу чоловіка. З останнім я розійшлася ще в листопаді. Він залицявся до Евки.
— Це не мета. Це втеча від порожнечі. Ти хочеш її заповнити, чимось або кимось. Хибний шлях.
— То що я маю зробити?
— Порадься зі спеціалістом. Я не можу нічого тобі диктувати. Це твоє життя.