Я відвідала Губку зразу після Пасхи. Мене доконало святкове перебування вдома. Мама щойно розійшлася з черговим чоловіком свого життя.
— Усі чоловіки сволоти, крім тебе, Ірусю, — звернулася вона до мого брата.
— Сташек пішов, — поінформував мене брат, мотлошачи на моніторі чергову потвору.
— Ти його вигнала? — здивувалась я. — Але ж він усе за тебе робив. Прибирав, варив.
— Якби тільки це, — озвавсь Ірек. — Ще й пік, смажив, гаптував серветки, малював на склі. Зрештою, ти знаєш, яким був Сташек.
Знаю, він був несамовитим екземпляром.
Мама познайомилася з ним у супермаркеті. Ми саме стояли в черзі до каси.
— На вашому місці я не купував би це морозиво, — зачепив нас високий брюнет. — У нього неможливо застромити ножа, воно тхне скислим молоком, а шоколад не тане в роті. Можу показати вам, яке добре.
— Справді? — захопилася мама.
— Ходімо до заморозника, — легко потягнув він її за плече. — Зараз, воно повинно бути тут. Я заховав його під рибними паличками. Де ж це морозиво? Мабуть, хтось його витягнув.
— Я можу купити інше, — несміливо запропонувала мама.
— Ні, ви візьмете це. Тільки мушу докопатись, я замаскував іще одну коробку, — він заходився перевертати пакети із замороженими овочами, пачки з морозивом, бляшанки. У шалі пошуків ледве не беркицьнув до заморозника.
— Ну от. Ви дозволите, щоб я за нього заплатив?
— Але за умови, якщо ви дозволите запросити вас на порцію, — зашарілась як буряк моя мама.
— Ну, коли запрошує така дама. Ну що ж. У мене немає виходу.
За місяць Сташек поселився у нас.
— Це справдешній скарб. Я не можу дозволити йому вислизнути, — пояснювала мама.
Вони зійшлися як пара чобіт. Попередні чоловіки не витримували пресингу. І йшлося не про звичайні родинні питання штибу: «Знову шкарпетки на підлозі?», «Чому ти не спустив воду в унітазі?», «Коли ти нарешті винесеш сміття?» В нашому домі вікна миються раз на місяць, меблі пересуваються раз на півроку, а ремонт триває практично без перерви. Закінчиться в кухні, а треба вже поміняти плитку в лазничці, а потім покриття в коридорі. І все мусить сходитися до міліметра, збігатися до секунди. Коли я поверталася з вечірки, мама вітала мене на порозі з годинником у руці.
— Ти обіцяла прийти о десятій. Я вмирала від хвилювання.
— Тільки сім на одинадцяту, мамо.
— Ти хотіла б умирати цілих сім хвилин? Навіть шибеник так довго не мучиться.
Дискутувати було марно. Я це терпіла, Ірек теж, але мамині чоловіки — ні. Зате Сташек почувся у нас, як риба у воді. Зривавсь о шостій і відразу брався до сніданку. По три тости на кожного. Свіжа кава, для мене чай. Потім готував мамі одяг і косметику, навіть витискав зубну пасту на щітку. Біля восьмої чистив картоплю або мчав на закупи. Сташек був на пенсії й підробляв санітаром у лікарні. Це відбирало в нього п'ять-шість годин на день, тож він завжди мав час, аби відвідати маму на роботі. Забігав до неї принаймні двічі на день. Приносив другий сніданок і квіти, вкрадені з поблизьких клумб. Коли вона поверталася, вітав її у фартушку з написом «Смачного!» і вже від порога гукав, аби вона скидала черевики.
— Ванна чекає. Нині м'ятна, бо спека, — інформував він, беручись до чищення черевиків. — Ти заходила кудись дорогою?
— А що?
— Бо в тебе на підборі трохи сірої глини. А дорогою до нас є тільки пісок. Ти мене з кимось зрадила?
— Я тільки провідала Лідку. Вона мешкає попід лісом, — відповідала мама, зненацька захоплена власницькими почуттями Сташека.
— Завтра я досліджу тамтешні ґрунти. А тепер прошу до лазнички, бо обід уже парує.
Найгіршими були суботи. Я приїжджала на вихідні, щоб відпочити й відіспати шалені ночі, а тут Сташек робив побудку о п'ятій ранку й починав прибирати. Спершу мив вікна, потім витріпував килими й перестеляв постелі.
— Ірек пилососить, а Малинка нехай береться до прання, — розподіляв він обов'язки.
— А я? — кокетливо запитувала мама.
— Ти повинна відпочивати і дбати про себе. Я записав тебе на третю до перукаря. Тільки зразу повертайся, бо о п'ятій підвечірок. Морозиво в бісквіті.
— У того Сташека бракує клепки, — сказав мені колись Ірек. — Він майже взагалі не спить.
— Звідки ти знаєш?
— Я кілька разів вставав до клозету. Було добре за північ, а той сидить собі з пультом проти телевізора і стрибає по каналах. За десять хвилин він клацнув пультом понад сто двадцять разів.
— Ти рахував?