— Він не такий помічний. Я тимчасово відмовилася від його послуг.
— Щось завалив?
— Ні, нічого. Просто я знайшла дещо ліпше. І тобі, Малинко, теж раджу. Мені не подобається, що ти так нервово витираєш ту пилюку.
Ми ще з годинку побалакали, а потім я побігла на станцію.
На четвертий день я стала на ваги. На шість кіло менше!
— І на шість років більше, — ущипливо сказала Ева. — Глянь на своє обличчя. Очі бігають, як у хамелеона.
— Ти просто заздриш, що я влажу в «еску», — відрубала я, згинаючись перед дзеркалом і застібаючи блискавку на джинсах з першої спроби! — Малий «ес» як sophisticated, sexy і…
— …stupid. Ти під впливом «колес», тому я тобі вибачаю. Не треба мене перепрошувати.
— Я і не збиралася. Зате можу перекопати тобі ділянку. На честь примирення.
Пополудні я зголосилася до Губки. Цього разу не мусила нагадувати йому про історію свого випадку. Він — о диво! — зразу мене впізнав.
— Малинко! — вхопився за серце на мою появу.
— Доброго дня, я прийшла по наступну порцію пробників. Бо там, мабуть, трохи зосталося?
— Я вже не маю ані таблетки.
— Це пусте, можна ж виписати рецепт.
— Власне, що ні, — Губка заклопотано потер підборіддя. — Мить відвертості. Я дав тобі поганий пробник, Малинко. Пригадую, що мав кілька штук від представника фірми «Чорний Тигр». Він приніс ліки якийсь рік тому. Пробники спокійно лежали в шухляді. Позавчора читаю, що «Чорний Тигр» оголосив банкрутство. Викрито, що вони страх як махлювали при виготовленні ліків.
— Укидали до казана все, що було під рукою? — пожартувала я, але насправді було не до сміху. Останню таблетку я ковтнула неповних шість годин тому.
— Якби тільки це. Додавали наркотики, якісь таємничі порошки з межі чорної магії, одне слово, жах. А потім фальшували ліцензії. Ти навіть не уявляєш, як я непокоївся. Тепер із пробниками кінець. Найближчого року не кинуся на жодну новинку. Тому сьогодні ти дістанеш прамолан. Перевірений. Він тебе заспокоїть, зніме напругу, позбавить депресії.
Прамолан виявився пострілом у «вісімку». Може, навіть у «дев'ятку». Але ж і молодець той Губка. Ми й надалі працюємо над картиною.
25.03. Дощова субота. Ніхто не дзвонить, хіба що дощ у шибки видзвонює. А мені холодно. Брак глюкози й кохання. Зроблю-но собі маску з водоростей. Купила вчора ціле відро. Розмішуєш зелений порошок із гарячою водою, відтак мастиш гумоподібною масою стратегічні місця (визначення продавщиці), тісно обмотуєшся плівкою і спокійно собі чекаєш, поки водорості виграють війну з твоїм целюлітом. Мовляв, одна процедура — це мінус півсантиметра у стегнах. Після трьох — целюліт зменшується на один ступінь.
1.04. Дуля з маком. Він не зменшився навіть на волосинку, а я зробила п'ять процедур. І треба ж було купити ціле відро. Півтори сотні в болото, дослівно і в переносному значенні.
— Ти купила б за ці гроші півтори тонни кухонної солі, — порахувала Евка.
Ми сиділи в моєї бабусі, милуючись її черговим надбанням. Різьблені з дерева свічники, просто із Сибіру.
— І такий самий ефект. А радше, відсутність ефекту. І смикнуло ж мене!
— Ти шукала мету в житті.
— Знов якась проблема? — обізвалася з кухні бабуся.
— Ви й справді стали ліпше чути.
— Бо щодня змащую вуха амолем. Діє на все. На целюліт, неврози, отруєння…
— І на мету в житті, — шепнула я до Евки.
— На мету в житті найліпше допомагає свята Кінґа, — відповіла бабуся. — Це ота, з рожевого кристалу солі, на столику під вікном. Досить щоденно проказати коротку молитву. Залізний ефект.
— Це ліпше ніж Фен-шуй, — визнала Евка. — І не потребує таких витрат.
— Не порівнюй святу Кінґу до якихось китайських штучок.
— Перепрошую. А ви нам поворожите?
— У суботу не збудеться. І то першого квітня? Нема шансів.
— Та хоч би заради забави. Всупереч усьому. Згляньтеся над двома спраглими кохання жінками, — просила Евка.
— На брак везіння ти, певно, не нарікаєш, так? — буркнула бабуся.
— А хто сказав, що везіння означає щастя в коханні? Що мені з усіх тих хлопців, якщо я почуваюся самотньою?
— На самотність помагають не карти, а тільки свята Кінґа. — Бабуся стала роздивлятися кімнатою. — Ну що з вами вдієш? Де ті карти? У мене все губиться.
— Найліпше попросити про допомогу святого Антонія, — порадила Евка.
— Зі святим Антонієм я не розмовляю вже з рік, — відрубала бабуся.
4.04. А життя все ж таки буває прекрасним. Досить однієї звістки, і світ стає іншим. Я зненацька помітила перше листя й зелену траву. І звідки на вулицях стільки машин у весняних кольорах?