— Ціле щастя, що ти маєш мене. Я принесу тобі пристойне резюме й заяву на роботу.
Чекаю. Йолька не сказала, коли його принесе. Я не тисну, бо вона літає, як поштовий голуб. Букети, аксесуари, залагодження формальностей, курси молодого подружжя. Чи чекає те саме на нас із Рафалом?
— Сподіваюся, що ні, — озвалась Евка.
— А я мала тебе за найліпшу подругу. Що ти маєш проти Рафала?
— По правді, нічого. Крім того, що він пролаза.
— Я ходила з ним понад рік, і ти мені тільки тепер про це говориш?
— Я завжди казала, що ти заслуговуєш на краще, — запротестувала вона. — Просто ти не слухаєш.
— На твою думку, кожна заслуговує на краще! Рафал — пролаза, Віктор — ґаджетівщина. Пйотр — кар'єрист. Ну, — гмикнула я, — тут я абсолютно згодна. Але чи можеш ти назвати бодай одного хлопця, з яким варто мати стосунки?
— Можу, — тихо відповіла вона.
— Я обернулася на одне велике вухо. І хто той принц?
— Син нашого ректора, — бовкнула Евка, запалюючи сиґарету. Третю в житті.
— Ти жартуєш? — Вона не відповіла. — Ага, не жартуєш. Як його звуть?
— Томек.
— Маєш його фотку?
— Я маю тільки оце. — Вона витягла з рюкзака пожмаканий папірець. — Це ксерокопія його карти з літнього табору. Трирічної давності. Він свиснув її зі школи, а я свиснула в нього, скопіювала й повернула.
— Покажи! — я розглянула папірець. — Я його знаю. Він був у моєму загоні. Саме три роки тому. Такий білявець в окулярах.
— Ти що, серйозно? — пожвавилась Евка.
— Ну. Глянь сама. Характеристика вихователя — мій почерк і підпис.
— Точно! — Вона стала читати: — «Томек є творчою натурою, обдарований багатою фантазією й акторським талантом. Його люблять товариші. Зичливий до старших і до тварин. Не було великих труднощів з вихованням». Він саме такий і є. Творчий і вразливий.
— Ти, мабуть, не знаєш, як заповнюються ті карти.
— Як?
— Угорі маєш характеристику класного керівника.
— Бачу, ну та й що?
— Ти береш усі карти, тасуєш їх і переписуєш шкільні характеристики з однієї карти на другу. Часом додаєш щось від себе. Приміром, фраза «Не було великих труднощів» означає, що хлопця прилапали з цигаркою чи те, що він вибив двері. Якщо хтось був чемним, ми писали: «Не завдавав вихователям ніякого клопоту».
— Триндиш.
— Ні, Евіто. Я навіть пам'ятаю, на чому він попікся. Показав угорцям задок, бо вони накидали йому через вікно яблук. Угорці вирішили, що він таким чином викликає їх на поєдинок, і до кінця зміни чигали на нього, готові до бою.
— І він дістав? — зажурилась Евка.
— На щастя, ні. Я наказала йому сидіти в корпусі, але де там. Він заявив, що впорається з ними.
— Який сміливий, — розчулилась Евка.
— Невигадливий, але сміливий. То були наркоділери, такі не жартують. Піку в бік і м'ясо в річку. Добре, що він потрапив у мій загін, бо Квятковська одразу повідомила б до школи.
— За голий задок?
— Ти що, не пам'ятаєш тієї каторги? Людям влітало й не за таке. Я мало не завалила іспит з математики, бо звернула увагу вчителя на те, що він не має права проводити дві контрольні на день.
— Розкажи щось про нього. Який він був?
— Що тут розповідати. Ти ж бачила. Товстий, червонопикий, мотузка замість паска. Жахливо заслинювався на вигляд дівчаток у мохерових светриках.
— Я питала про Томека.
— А, Томек. Я мало пам'ятаю. Це ж три роки минуло.
— Прошу, пригадай, — Евка зробила «чортеня». «Чортеня» слугує для того, щоб знайомі змилосердилися, і виглядає так: прикладаєш долоні до голови, робиш зі вказівних пальців ріжки, згинаєш їх і скорчуєш благальну міну. Діє.
— Спробую. Він носив сині джинси й червону сорочку з написом «Sexy boy», a на дискотеки зелену. Мав картаті плавки й кумедні шльопанці для басейну. На останню вечірку одягнувся лицарем. Змайстрував собі зброю зі шпильок.
— Ой-ой, Малино. Я мала на увазі характер, зацікавлення.
— Ага. Тоді так. Він мав пунктик на власних зубах і волоссі.
— Він і далі його має.
— Коли з'їдав шоколадку, одразу гнав до умивальної. Весь час питав мене, чи я бачу, як у нього відкладається зубний камінь і проріджуються проміжки між зубами. Що ще? Вважав, що затовстий.
— Зараз теж, — невідь-чого зраділа Евка.
— На нашому поверсі було дзеркало. Він безперервно в нього витріщався, втягав живіт, поправляв зачіску. І весь час мене мордував: «Скажіть мені відверто. Без омани. Я ж затовстий, правда?»
— А ти?