Я вимкнулася. Навіщо мені ті цицькаті білявки, які чигають на спадок? Чого мене має цікавити Флорида й тамтешні раї для дідуганів?
— Ну і що ви на те, пані Малино?
Я прийшла до тями.
— Що ж, — скорчила я мудру міну, — звучить розсудливо. Залишається питання, як вступити до того, ну… — я не встигла сказати «раю», бо Ролик кинувся тлумачити:
— Спочатку ви мусите купити поліс, це зрозуміло, бо ви рекламуєте наш продукт.
— Ну так, напевно, Клавдія Шиффер їздить на «сітроені».
— Результати проведених досліджень однозначно це доводять. Працівник, який користується продуктами своєї фірми, є її найліпшою рекламою. Тож спочатку річний поліс: мінімум 1800 злотих. Потім навчання, всього-на-всього 230 злотих. Потім іспит на ліцензію. І ви вже на першому рівні. Тепер варто підписати десять контрактів — і ви переходите на другий рівень.
— А наступний крок? Скількох він вимагає контрактів?
— Ста. Що цілком реально протягом десяти місяців. Якщо ви напружитесь, то вже за рік можете готувати тарілочку.
— Тарілочку?
— Перепрошую, тарелю. На велетенський шматок торта, яким є прибутки страхових фірм.
— Ага. А скільки всього сходинок?
— Вісім, і тут є ще одна цікавинка — якби з вами щось трапилося, хтось із ваших рідних може й далі спинатися на наступні сходинки. В нашій фірмі був такий випадок. Один із менеджерів загинув при пожежі, він був тоді на п'ятій сходинці. Дружина вирішила продовжити його справу. Зараз вона директор. Сягнула самої вершини. Заробляє мільйони, хоч уже й не працює, на неї працюють інші, з нижчих рівнів.
«Типова піраміда», — подумала я.
— Чи можуть у якійсь іншій професії родичі небіжчика обійняти його посаду?
— Ну ні, — визнала я, — але чи це обов'язково? Скажімо, я знайду чоловіка, котрий працює на подібну фірму. І не дай Боже, він гине. Чи мушу я тоді продовжувати спинатися замість нього?
— Дуже дотепно, — Ролик усміхнувсь і потер гладкі долоні. — Звісно, що ні. То як воно, пані Малинко? Коли ми можемо зустрітися?
22.06. Рівно ополудні.
— Моя тітка підробляє страховим агентом, — сказала Евка. — За рік вона підписала три контракти. І працює в Освенцимі, де хоч-не-хоч думаєш про смерть.
— Я не знала, що страхові фірми тепер висувають стільки вимог, — зізналась Йолька. — Купувати поліс, платне навчання…
— За тітку заплатила фірма, — тягнула Евка. — Вона ще зробила їм ласку, бо зі ста осіб зголосилося двоє: вона із середньою освітою і якась Тереска, котра працює кур'єром і закінчила ПТУ. Тепер тітка шкодує, бо більше витратила на дзвінки до потенційних клієнтів, аніж заробила. Періодично збирається йти, але її спокушають золотою омегою. Одержить її на шостому етапі, зате на сьомому — навчання в Туреччині.
— А на дев'ятому — відпочинок на Сиріусі, — додала я. — Усе це дуже класно, тільки я й надалі не маю роботи.
23.06. Щойно повернулася зі своєї третьої співбесіди. У мене виходить чимраз краще. Пам'ятаю першу з них. Дев'ять років тому, коли я шукала підробітку на канікули. І знайшла: на місцевому м'ясокомбінаті, в цеху консервації.
— Скільки тобі років?
— Сімнадцять.
— Ти хворіла на жовтяницю чи на сальмонельоз?
— Ні, — писнула я.
— Голосніш.
— Ні!!!
— Маєш медичну карту?
— Маю!!!
— Чому ти хочеш працювати з м'ясом?
— Бо це цікава робота, яка дає змогу спілкуватися з простолюдом. І, і цей… Я хочу заглибитись у таїни консервації.
— Які ще таїни? Тут не можна фотографувати.
— Таїни, — глитнула я слину. — Хочу побачити, що насправді запихають до тих слоїків, бо один знайомий казав, що мелені копита й хвости.
— Твій знайомий сам хвіст. А встанеш і дістанешся на сьому?
— Встану й дістануся.
— То вставай і діставайся у найближчий понеділок. Наперед обрізати нігті й заколоти волосся. На-асту-у-пна!
Я, непритомна, підвелась о шостій нуль-нуль. Почистила зуби, забрала волосся в хвостик і мерщій на роботу. На місці мені вручили гумові чоботи, сорок другий розмір, фартух XXL і хустину на голову. А в руку вологу ганчірку.
— Сідай біля конвеєра й витирай покришки від слоїків. П'ять по сьомій конвеєр рушив. Я ледь устигала.
— Чому кожен слоїк такий заляпаний? — запитала я сусідку, присадкувату сорокарічну тітку з червоним лицем.
— Бо коли їх наповнюють, частина витікає й забруднює. Отут засох паштет. А там фарш.
— А не простіше вимити їх якимсь шлангом, замість шурувати брудною шматою?