— Бабусю, йдеться про створення ілюзії.
— Власне, ілюзії, — розгнівалася бабуся. — Скрізь сурогати. Цигарка має створювати ілюзію відпочинку, бурда у бляшанці прикидається поживною стравою. Чіпси мають смак Америки, а завдяки крему ти можеш удавати цю, ну, довготелесу, від шиферу…
— Клавдію Шиффер, — підказала я.
— Власне, Шифер. Усі щось удають.
— Віртуальна реальність. — Евка відібрала у мене слухавку. — Доброго дня.
— Привіт, Евцю. Ти принаймні нічого із себе не вдаєш. Усе на своєму місці. Як там бруньки кохання?
— І сама вже не знаю. І тому прошу поворожити.
— А, правда, — спохопилася бабуся. — Я тут балакаю, а гроші йдуть. Уже біжу по карти. Холера ясна, де ж я їх поклала? Дівчатка, передзвоніть за десять хвилин, добре? Я зараз спокійно обдивлюся. Перетасую, впіймаю настрій і почнемо, так?
Ми передзвонили за п'ятнадцять.
— Ну, щойно знайшла. Знаєте де?
— На пральці, — припустила я.
Не знати чому бабуся завжди знаходить їх на пральці. Або в братрурі.
— Знову, — притакнула бабуся, — але що вони там робили? Вічні загадки. Добре, в темпі, бо зараз сюди прийде Геня. Хто з вас перша?
— Може, я? — озвалась я. — У мене нічого не складається. Я вже місяць шукаю роботу і пшик. Ну і Рафал. Але на тлі безробіття це абищиця.
— Добре, я розкину за тебе. Ой лишенько, дев'ятка треф при казенному домі. Якась прикрість на місці навчання.
— Чудово, ще і в універі лажа.
— Чекай-чекай. Великий клопіт через заздрощі, але завдяки тузу треф…
— Туз — це смерть. Усе ясно, я просто помру, розчавлена стіною проблем. Тільки тоді мене оцінять.
— Стривай, Малинко, хвилечку. Ніякої смерті. Король пік. Якийсь старший брюнет захворіє чи помре, і все з'ясується.
— Напевно, в універі? Чи, може, батько?
— Твій батько трефовий, і нічого не з'ясується. Ой, лишенько, твоя мама має когось на стороні. Ти знала?
— Бабусю, — не витримала я, — ти ворожиш мамі чи мені? Що там з універом?
— Зараз-зараз. Ще раз розкладу. Що тут у нас? — Бабуся замовкла, вивчаючи карти. — Знову клопіт із казенним домом. Серйозний випадок із брюнетом. Пересунь захист, Малинко.
— Мені вже призначили термін, — простогнала я. — На десяте липня.
— Я прокажу молитву до святого Антонія. Може, тобі таки вдасться його пересунути.
— Знов Антоній?
— Єдиний надійний святий. Хвилину тому він показав мені, де лежать карти.
— Що мені ще випало? Бо тут Евка чекає й шарпає за шнур.
— Якісь гроші. Ти познайомишся з білявцем здалеку. Фантастичний тип. А який закоханий.
— Нарешті, — зітхнула я.
— Зараз-зараз, важливе побачення. Ти, білявець і шатенка. Весільна карта. Тільки той шатен, що він тут робить?
— Ти казала, що білявець, — перебила я.
— Це інший. Він увесь час біля тебе. За першим розкладом теж. Він уже колись тобі допоміг і весь час чекає. Закоханий. І ти теж закохаєшся. Ну, моя дорогенька, — присвиснула вона, — вам стелиться сама червона карта. Добре, тепер Ева. Ти слухаєш?
— Не можу дочекатися, — озвалась Евка.
— Уже розкладаємо. Скільки червоного! Той з бруньками має ясне волосся? При грошах. Що це, він іще вчиться? Або із заможного дому. Так, батько при урядовій карті. Вчений.
— Бачиш? — шепнула мені Евка. — Все збігається.
— Світом без тебе нудить, — вела далі бабуся. — Але зараз-зараз. Клопоти. Розрив.
— Який розрив, якщо нічого не почалося? — розхвилювалась Евка.
— Холера, Геня дзвонить у домофон. Закінчимо іншим разом.
— Не лишайте мене так, — зойкнула Евка. — Ще два слова!
— Ну добре, тільки швидко. Три, чотири, п'ять, шість. Зрада й великі сльози. Але зажди, це для шатенки, а в тебе ж чорне волосся. Остаточний розрив. Вони вже стукають. Добре, кінчаймо, па-па.
Вона швидко поклала слухавку. Ми сіли одна проти одної. Сидимо.
— Казала тобі, ходімо до ворожки, — почала я.
— Може, не збудеться, — невпевнено сказала Евка. Сидимо далі. Тиша.
— Що ж тепер робити? — озвалась я.
— Нічого, чекати. Вісімдесят відсотків проблем розв'язується самотужки. Ти цього не знала?
Не знала. Я ж не Евка, а тільки Малина. Вічно заплутана, перейнята дрібницями. Сидимо далі. Може, ввімкнути телевізор?
25.06. Понеділок. Мабуть, я щось підхопила на тій купальській забаві. Хто таке бачив? Одинадцять градусів у червні. Гарний мені парниковий ефект. А вчора? Певно, почну спочатку. Приголомшені бабусиною ворожбою, ми сиділи, безглуздо глипаючи у вимкнений телевізор.
— Позичиш мені якусь куртку? — обірвала мовчання Евка.