— Це не дорого, — запевнила нас шатенка. — Адже в ній можна жити все літо.
— Питання, хто це може собі дозволити? Більшість людей ледь вибирається у двотижневу відпустку.
— А що з тією твоєю знайомою? — звернувся до білявки відчайдух.
— Їй обіцяли, що за кожну завербовану особу вона одержить комісійні. Тож вона дзвонила до нестями. Їй навіть не оплатили телефонні рахунки. Сказали, що ніхто не зголосився.
— А вона не могла притягти їх до суду?
— Зараз розповім. Спершу вона знайшла кільканадцять клієнтів, до яких раніше дзвонила. Вони дали їй письмові свідчення, що зголошувалися до клубу „Fantastic Time“. Тоді директорка, та ж сама білявка, що нас привітала, заявила, що не може заплатити, бо жоден із клієнтів не пристав на пропозицію фірми. Моя знайома знову до телефону і ну розпитувати людей, чи хтось із них винайняв будиночок. Знайшлося кілька осіб, які підписали наступні свідчення. Вона пішла з тим усім до фірми, а за фірмою і слід завіявся. А через півроку вона вигулькнула під назвою „Fantastic Experience“. Проте швиденько згорнула вітрила, бо на першу ж презентацію заявилася купа одурених. Телемаркетери з рахунками на кількасот злотих, продавці, яким не сплатили комісійні, ну і клієнти. Виявилося, що більшість хатинок виглядає як Робінзонова хижа після тайфуну. У деяких хтось уже навіть мешкав. Словом, велике ошуканство. Директорка робила вигляд, що не розуміє, мовляв, та польська мова така складна! Домовилася зі всіма на наступний день.
— І, певно, тільки її й бачили? — усміхнувся хлопчина з дредами.
— Ну. Фірма перебралася до іншого міста. Вони перечекали півтора року, змінили назву і для маскування дали оголошення про набір перекладачів, — сказала білявка, підводячись з місця.
— Я теж іду, — озвався відчайдух, — хоч і маю охоту висловити тій видрі все, що про неї думаю.
— Я іду з вами, — долучилась я.
Пішли майже всі. Залишилися тільки власниці ідентичних піджачків, задоволені, що спекалися конкурентів.
Не знаю, чи сміятись, а чи плакати. Я мушу підбити підсумки. Спочатку плюси:
Не дала себе обдурити.
Перенесла термін захисту.
Тимчасово опанувала дракона дієти.
А тепер мінуси:
Не маю роботи (і далі!).
Захист усе ще попереду (стрес).
Емек не телефонує.
Здавалося б, три на три, нічия. А до слова, чого це я плакатиму? Через Емека.
3.07. Після Йольчиного захисту. Вона одержала „відмінно“. Влаштувала вечірку в родинному колі, а сьогодні запросила нас на вино.
— Ви мусите скуштувати великого світу, — заявила вона, затягаючи нас до „Імперіалу“.
Тож сидимо й куштуємо, а радше цмулимо вино.
— Як там вечірка на честь захисту? — почала Евка.
— Незле. Але виникла проблема. Віктор.
Ми витягли вуха з-під волосся.
— Мені здається, що він переживає захоплення іншою жінкою.
— Що?
— Я й сама не знаю, чи хочу про це говорити.
— Якщо ти вже почала, то закінчи, бо нас зжере цікавість, доки ми встигнемо зжерти цей салат за півсотки, — підохотила я.
— Коли ти помітила, що Віктор тебе зраджує?
— Я не сказала, що він мені зраджує, — виправила Евку Йолька. — Я сказала, що він захопився.
— Ну добре, захопився, і коли ти це помітила?
— Якийсь місяць тому. На дні народження Вікторового приятеля. — Йолька на мить змовкла. — Він, тобто цей приятель, зустрічається з такою доглянутою білявкою. Ну знаєте, стереотип секретарки.
— Гм, — підхопила Евка, — висока, на межі анорексії, пряме волосся, зібране в жмутик, порцелянове обличчя, вкрите рівним шаром гриму. Стильні квадратні окуляри й піджак. Службова усмішка, обмежена самими губами. А в байдужих очах напис: „Кави-чаю?“
— Саме так. Плюс брови в ниточку й контур на ненафарбованих губах, — додала Йолька.
— Секретарка директора фірми? Це і є об'єкт Вікторового захоплення? — не повірила я. — Таж ти виглядаєш краще! Як суперсекретарка директора суперфірми.
— Знаю, але, може, Вікторові набридла досконалість? Може, він віддає перевагу недовершеним творам?
— А як ти дізналася, чому він віддає перевагу?
Цікаво, що жодна з нас не сумнівалась у Йольчиному відкритті. Бо Йолька рідко коли перебільшує. І, на Евчину думку, ніколи не згущає фарби. За браком фарб.
— Зараз я вам скажу, але повернімося до дня народження. Приятель Віктора, Мартін, запросив і мене. Саме тоді я познайомилася з Госею.